Суверенiтет Украiни
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ровiдники зазнали фiзичного знищення.
З моменту утворення СРСР Украiна як його суб'СФкт зазнавала все нових втрат, ознаки ii державностi перетворювалися на суто номiнальну величину. Подальше ii перебування у складi Радянського Союзу характеризувалося планомiрним наростанням русифiкаторських зусиль союзного центру аж до намагань повного нiвелювання нацiональних особливостей i проголошення украiнського народу частиною "новоi iсторичноi спiльностi - радянського народу".
Поодинокi голоси патрiотично настроСФних представникiв украiнськоi iнтелiгенцii миттСФво придушувалися i скiльки-небудь помiтного впливу на громадську свiдомiсть, не кажучи вже про об'СФктивний хiд подiй, не справляли. Однак у широкому iсторичному масштабi СРСР виявився перехiдним компромiсним утворенням, яке вiдповiдало тому етапу, коли iмперiя в чистому виглядi була вже неможлива, а незалежнiсть - ще неможлива. Зрозумiло, ця рiвновага не могла тривати безкiнечно, навiть з огляду на формування нацiй, утворення нацiонально-державних структур, хоча багато в чому формальних i штучних, поступове перетворення республiк у нацiональнi протодержави, консолiдацiю елiт у межах республiканських систем управлiння та партiйно-бюрократичноi iСФрархii. До того ж Украiна завжди зберiгала своСФрiдний фермент незалежностi. РЖ з-помiж iнших республiк мала чи не найвиразнiшi ознаки державностi" .
Проголошення державноi незалежностi Украiни у 1991 р. виявилося не наслiдком послiдовноi, тривалоi, добре органiзованоi нацiонально-визвольноi боротьби украiнського народу (як це було, наприклад, за часiв Богдана Хмельницького), а результатом краху тоталiтарного соцiалiзму i зумовленого ним розпаду СРСР. Хоча, безперечно, слiд вiддати належне всiм спалахам нацiонально-визвольних змагань украiнського народу вiд XVII до кiнця ХХ сторiччя. Та все ж не нацiонально-визвольний рух зруйнував iмперiю, а навпаки - деградацiя iмперii iнiцiювала нацiонально-визвольний рух, причому у парадоксальний спосiб: можливiсть отримання державноi незалежностi Украiни з'явилася ранiше бiльш-менш помiтного нацiонально-визвольного руху, який, до речi, i сьогоднi ще не консолiдувався i не вiдповiдаСФ сучасним потребам суспiльного життя. Це СФ вкрай загрозливим для подальшоi долi Украiни.
За таких умов загроза втрати державного суверенiтету iснуСФ не тiльки з боку колишньоi i потенцiйно можливоi у майбутньому метрополii, що намагаСФться насильно лiквiдувати його, скiльки всерединi самоi Украiни, яка внаслiдок гострих внутрiшнiх проблем, передусiм соцiального характеру, може бути пiдштовхнута певними силами пiд крило "старшого брата", прояви чого спостерiгаються у Бiлорусi. Свобода, не виборена безпосередньо поколiнням, яке ii одержало, не завжди може бути адекватно ним оцiнена й використана. Воно часто не знаСФ до ладу нi ii цiнностi, нi як нею скористатися.
Однак останнi подii в Украiнi, передусiм прийняття Конституцii, засвiдчили, що молода держава перейшла внутрiшньополiтичний Рубiкон свого ствердження. Зворотнього руху вже не буде.
Причини, якi зумовили пiдтримку широкими масами Акту проголошення незалежностi Украiни, мали спочатку в основному економiчний та соцiальний характер (нацiонально-визвольний фактор додався згодом). Саме економiчний застiй i гострота соцiальних проблем були першоосновою загальносоюзноi кризи. Однак остаточно Радянський Союз розвалився внаслiдок подiй 19-21 серпня 1991 р. у Москвi. Украiна (як i бiльшiсть союзних республiк) пiдпадала пiд iх вплив як складова цього гiгантського об'СФднання. Якщо республiки Прибалтики наполегливо домагалися нацiональноi незалежностi, то для решти поява можливостi одержати свободу була певною мiрою несподiванкою (принаймнi для широких народних мас)[9. 16].
Показовим СФ той факт, що Бiловезькi угоди було прийнято навiть без вiдома бiльшостi республiк Радянського Союзу.
Свiдомий розвал Радянського Союзу верхiвкою росiйськоi полiтичноi елiти, пiдтриманий нацiонал-комунiстами i демократичними силами Украiни, а згодом i Бiлорусi, мав глибокi економiчнi, соцiально-полiтичнi та духовнi витоки, якi визрiвали в надрах соцiалiстичного ладу упродовж усiСФi його iсторii. Саме невдоволення значноi частини номенклатури неповнотою належних iй прав власностi, прагнення конвертувати владу у власнiсть стало iмпульсом суспiльних перетворень, якi можна назвати "номенклатурною революцiСФю".
Але глибиннi причини перетворень корiнилися у заскорузлостi й неефективностi системи командно-адмiнiстративного господарювання. На кiнець 80-х рокiв соцiалiстична економiка перестала справлятися iз своiм завданням забезпечувати суспiльство необхiдною кiлькiстю якiсних товарiв. Посилився товарний дефiцит, на якому виросла "тiньова" економiка. Наростаючi гальмiвнi процеси в розвитку продуктивних сил породили величезну армiю "зайвих" людей: iнженерiв, технiкiв, вчених, управлiнцiв та iнших "трудiвникiв соцiалiстичного виробництва", якi були приреченi на жалюгiдне матерiальне iснування (сумнозвiснi 110 крб. окладу) та нiкчемне соцiально-духовне животiння.[9. 45]
В надрах соцiалiстичноi економiки почало активно розвиватися буржуазне пiдприСФмництво, яке, набираючи сили й розмаху, вплинуло i на полiтичне життя. Корупцiя та ii неодмiннi супутники - шантаж, здирництво, зловживання службовим становищем набули нечуваних масштабiв, довершивши деградацiю партiйн