Структура наукових революцiй
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ення таких теорiй iншими".
Концепцiя Куна виглядала б порожньою фантазiСФю, якби йому не удалося переконливо показати, що нормальна наука здатна успiшно розвиватися. Кун,однак, це показав, показав, що традицiя СФ не гальмом, а, навпроти,необхiдною умовою швидкого нагромадження знань.
РЖ дiйсно, сила традицii саме в тому i полягаСФ, що ми постiйно вiдтворюСФмо тi самi дii, той самий спосiб поводження все знову i знову при рiзних, узагалi кажучи, обставинах. Тому i визнання тiСФi чи iншоi теоретичноi концепцii означаСФ постiйнi спроби осмислити з ii точки зору все нових i нових явищ,реалiзуючи при цьому стандартнi способи аналiзу чи пояснення. Це органiзуСФ наукове спiвтовариство, створюючи умови для взаСФморозумiння i порiвнянностi результатiв, i породжуСФ ту "iндустрiю" виробництва знань, що ми i спостерiгаСФмо в сучаснiй науцi.
Але мова зовсiм не йде при цьому про створення чогось принципово нового. По образному виразу Куна, ученi, що працюють у нормальнiй науцi, постiйно зайнятi "наведенням порядку", тобто перевiркою й уточненням вiдомих фактiв, а також збором нових фактiв, у принципi передвiщених чи окреслених теорiСФю. Хiмiк, наприклад, може бути зайнятий визначенням складу все нових i нових речовин, але саме поняття хiмiчного складу i способи його визначення вже заданi парадигмою. Крiм того, у рамках парадигми нiхто вже не сумнiваСФться, що будь-яка речовина може бути охарактеризоване з цього погляду.
Таким чином, нормальна наука дуже швидко розвиваСФться, накопичуючи величезну iнформацiю i досвiд рiшення задач. РЖ розвиваСФться вона при цьому не всупереч традицiям, а саме в силу своСФi традицiйностi. Розумiнням цього факту ми i зобовязанi Томасовi Куну. Його з повним правом можна вважати засновником вчення про науковi традицii. Звичайно, на традицiйнiсть у роботi вченого i ранiше звертали увагу, але Кун уперше зробив традицii центральним обСФктом розгляду при аналiзi науки, додавши iм значення основного фактора, що конституюСФ, у науковому розвитку.
Не важко бачити, що концепцiя Куна знаменуСФ вже зовсiм iнше бачення науки в порiвняннi з нормативним пiдходом Вiденського кружка чи К. Поппера. У центрi уваги останнiх - учений, що приймаСФ рiшення i виступаСФ як визначальна i рушiйна сила в розвитку науки. Наука тут фактично розглядаСФться як продукт людськоi дiяльностi. Тому украй важливо вiдповiсти на запитання: якими критерiями повинний керуватися вчений, до чого вiн повинний прагнути? У моделi Куна вiдбуваСФться повна змiна ролей: тут уже наука в особi парадигми диктуСФ ученому свою волю, виступаючи як деяка безлика сила, а вчений це усього лише виразник вимог свого часу. Кун розкриваСФ i природу науки як надособистiсного явища: мова йде про традицiю.
2.4 Труднощi i проблеми концепцii Т. Куна
Концепцiя Т. Куна - це перша спроба побудувати модель науки як надособистiсного явища. Куна цiкавить не вчений i методи його роботи, а та програма, що навязуСФ ученому свою волю, диктуючи йому, зокрема, i задачi,якi вiн ставить, i методи, якi вiн використовуСФ. Вчений у рамках цiСФi моделi починаСФ нагадувати шахову фiгуру, що перемiщуСФться за визначеними правилами, включаючи й елементарнi правила ходiв, i принципи шаховоi тактики i стратегii.
Що нас не влаштовуСФ в цiй моделi? Причiпок може бути багато.
1. Кун не розкрив механiзму наукових революцiй, механiзму формування нових програм, не проаналiзував спiввiдношення таких явищ, як традицii i новацii. Вiн i не мiг цього зробити, тому що його концепцiя занадто синкретична для рiшення подiбного роду задач.
2. Програми, у яких працюСФ вчений, Кун розумiСФ занадто сумарно i недиференцiйовано, що створюСФ iлюзiю великоi вiдособленостi рiзних наукових диiиплiн. Однак усвiдомлення всього рiзноманiття цих програм приводить, як ми бачили, до протилежних труднощiв, до втрати чiтких диiиплiнарних границь.
3. Вчений у Куна жорстко запрограмований, i Кун усiляко пiдкреслюСФ його парадигмальность. Однак, якщо програм досить багато, те вчений здобуваСФ волю вибору, що, iмовiрно, повинне iстотно змiнити картину.
4. Модель Куна неспецифiчна i не вирiшуСФ проблему демаркацii, тому що очевидно, що парадигмальность присуща не тiльки науцi, але й iншим сферам культури i людськоi дiяльностi взагалi. Але рiшення цiСФi проблеми потрiбно,iмовiрно, шукати вже не на шляху формулювання нормативних вимог,пропонованих до чи дiяльностi ii продуктам, а на шляху аналiзу науки як цiлого, як надособистiсного утворення.
Подолання всiх зазначених труднощiв припускаСФ побудова бiльш багатоi моделi науки.
3. Суперечка про наукову рацiональнiсть
Наука i наукове знання, що ранiше вважалися знаряддями Благого i Морального Розуму, використовувалися в нашому столiттi як засоби досягнення технологiчноi i вiйськовоi переваги. Але експлуатувалися не тiльки досягнення, але i добре iмя науки. Примарнi концепцii i задуми виряджалися в тогу науковостi, обтiсування мас також велося вiд iменi науки. Тому гносеологiчна i методологiчна проблема визначення меж науки i науковостi набувала сенсу, що далеко виходить за рамки академiчного iнтересу. Установити цi границi - значило покласти (хоча б думкою) межi експансii iдеологii, дати основу для ii критики. Концепцiя "демаркацii" К. Поппера,протипоставлена позитивiстським (логико-эмпирицистским) програмам обТСрунтування наукового знання, одержала широке визнання i лягла в основу "критичного рацiоналiзму". Узявши за зразок