Структура наукових революцiй
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ковоi дiяльностi в перiод спокiйного розвитку науки, i сильно зблизив ii з алгоритмiзованою дiяльнiстю, майже цiлком позбавивши ii критичного i творчого початку. Але не можна випустити з уваги, що тi корiннi зрушення, що вiдбуваються пiд час науковоi революцii, назрiвають i пiдготовляються в попереднiй перiод, що мiж перiодам спокiйного, еволюцiйного розвитку i науковою революцiСФю iснуСФ прямий внутрiшнiй звязок. Вони не незалежнi друг вiд друга, а виростають друг iз друга. Кун, безсумнiвно, розумiв звязок цих перiодiв, але вiн не придiлив належноi уваги даному питанню.
Правда, у рядi мiiь Кун висловлюСФ окремi цiкавi, оригiнальнi розумiння з цього приводу. Одне з них, наприклад, що випливаСФ. Завдяки тому що в перiод "нормальноi" науки вченi працюють вiдповiдно до прийнятих моделей, правилами дii, нормальна наука надзвичайно чуйно уловлюСФ будь-якi аномалii - невiдповiдностi рiшень, отриманих у результатi дослiдження, чеканням, що випливають iз прийнятоi теорii. А оскiльки аномалii - сигнал про неблагополуччя в прийнятiй теорii, необхiдностi ii ревiзii, те саме результати,отриманi нормальною наукою, стають поштовхом до перегляду парадигми.
Почавши з критики позитивiзму за зведення аналiзу науки до аналiзу тiльки готового знання, Кун потiм сам вiдмовився вiд розробки питання про виникнення нового знання i звiв його до вибору науковим спiвтовариством мiж двома вже наявними в наявностi теорiям чи парадигмами - старою i новою. Але проблема вибору мiж старою i новою теорiСФю не знiмаСФ, а, навпаки,припускаСФ розкриття того, як виникаСФ нове знання. Без цього неможливо створення закiнченоi, цiлiсноi концепцii розвитку науки.
Безперечно, що ця проблема вiдноситься до числа надзвичайно складних i важких. Критики Куна (особливо активним у цьому вiдношеннi був Лакатос) звинувачують його в iррацiоналiзмi на тiй пiдставi, що Кун замiсть логiчного пояснення того, чому наукове спiвтовариство вiдкидаСФ стару теорiю i приймаСФ нову, висуваСФ соцiальнi i психологiчнi аргументи
Критики Куна правi тiльки в тому, що, стверджуючи в рядi мiiь своСФi книги, начебто перехiд до новоi теорii може бути заснований лише на вiрi в ii майбутню чи плодовитiсть на неясному естетичному почуттi, вiн фактично вiдходить вiд рацiонального пояснення розвитку науки. Його твердження, що "формотворним iнгредiСФнтом переконань, яких дотримуСФться наукове спiвтовариство, завжди СФ особистi й iсторичнi фактори - елемент, як видно,випадковий i довiльний", даСФ пiдставу для такого висновку. Але вiдбулося це не по тим причинам, на якi вказують його критики, а в силу того, що Кун вiдмовився вiд розгляду питання, як виникаСФ нове знання. А не вирiшивши його, неможливо зясувати i питання про критерiй iстинностi знання. Звiдси i вiдсутнiсть обТСрунтованого критерiю вибору мiж конкуруючими теорiями.
Будь-яка концепцiя науки не може бути завершеною, закiнченою, якщо вона не вiдповiдаСФ на запитання про рушiйнi сили ii розвитку. Концепцiя Куна не вiдповiдаСФ на нього.
Якщо у вiдношеннi питання виникнення нового знання Кун ще може сказати, що його цiкавила не ця проблема - гносеологiчна по своiй сутi, а розкриття механiзму перетворення наукових представлень безвiдносно до того, як би вони не виникали, то у вiдношеннi проблеми рушiйних сил розвитку науки в нього немаСФ i такого пояснення. Вiн просто виключив ii з розгляду, вказавши в передмовi, що не буде торкатися стосуватися "ролi технiчних досягнень чи зовнiшнiх соцiальних, економiчних i iнтелектуальних умов розвитку науки".
Кун визнаСФ, що зовнiшнi фактори мають першорядне значення для розумiння наукового прогресу. Однак проблема взаСФмодii науки i суспiльства, впливи соцiальних факторiв на логiчну структуру знань залишилася за межами концепцii Куна.
Кун у своiй книзi поставив значно бiльше питань, чим змiг вирiшити. Але треба вiддати йому належне. Вiн зумiв iх так сформулювати i розвити, що вони залучили до себе пильну увагу. Вона важлива не стiльки тим, яке рiшення запропоноване в нiй, скiльки тем, що вона в значнiй мiрi стимулювала i продовжуСФ стимулювати дослiдження в цьому напрямку.
2. Рiзноманiтнiсть поглядiв на проблему розвитку науки
2.1 Карл Поппер i проблема демаркацii
Поппер характеризуСФ своi iнтереси в областi фiлософii науки в такий спосiб: "У той час мене цiкавило не питання про те, "коли теорiя iстинна?", i не питання, "коли теорiя прийнятна?" Я поставив перед собою iншу проблему. Я хотiв провести розходження мiж наукою i псевдонаукою, прекрасно знаючи, що наука часто помиляСФться i що псевдонаука може випадково наштовхнутися на iстину. "
Найбiльш розповсюджена вiдповiдь на це питання полягала у тому, що наука вiдрiзняСФться вiд чи псевдонауки вiд "метафiзики" своСФю опорою на факти,своiм емпiричним методом. Концепцiя, що у цей час активно розвивалася в рамках так називаного "Вiденського гуртка" i йшла вiд одного з найбiльших фiлософiв початку столiття Л. Витгенштейна, стверджувала, що до науки належать тiльки тi положення, що виводяться з за вiдомо iстинних положень чи спостережень, що можуть бути верифiкованi за допомогою цих положень. Звiдси випливало, що будь-яка теорiя, що претендуСФ на те, щоб бути науковою, повинна бути виведена з досвiду.
Поппер справедливо не сприймаСФ цiСФi тези. Спостереження, з його погляду, уже припускаСФ деяку теоретичну установку, деяку вихiдну гiпотезу. Не можна просто спостерiгати, не маючи для цього нiяк