Структура наукових революцiй
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
? концепцii Куна, СФ не парадигма, як про це часто пишуть, а поняття наукового спiвтовариства. Саме введення поняття наукового спiвтовариства поряд iз представленням про характер так званоi нормальноi науки СФ самим оригiнальним в концепцii Куна. Учений, вiдповiдно до концепцii Куна, може бути зрозумiлий як учений тiльки за його належнiстю до наукового спiвтовариства, усi члени якого дотримуються визначеноi парадигми; остання ж у свою чергу характеризуСФться сукупнiстю знань i особливостями пiдходу до рiшення наукових проблем, прийнятих даним науковим спiвтовариством.
Книга Куна породила безлiч вiдгукiв i дискусiй. Поппер згодний з тим, що нормальна наука iснуСФ, i вважаСФ, що вона повинна прийматися до уваги iсториками науки. Але якщо Кун розглядаСФ цей феномен як "нормальний", то Попперу вiн представляСФться "небезпечним" для науки i навiть для нашоi цивiлiзацii. Заперечення викликаСФ трактування працi вченого в перiод нормальноi науки як механiчноi чи навiть алгоритмiзованоi дiяльностi.
В критицi розумiння Куном нормальноi науки можна видiлити три напрямки. По-перше, повне заперечення самого iснування нормальноi науки. На думку деяких, наука нiколи б не зрушилася з мiiя, якби основною формою дiяльностi вчених була нормальна дiяльнiсть, як ii представляСФ Кун. Такоi точки зору дотримуСФ Дж. Уоткiнс. Протилежнiсть поглядiв Куна i Поппера вiн формулюСФ в такий спосiб: те, що Кун вважаСФ нормальним i природним для науки, Поппер розглядаСФ як антинауковий елемент; для Куна припинення суперечок i дискусiй означаСФ перехiд до справжньоi науки, для Поппера -навпаки.
Уоткiнс думаСФ, що такоi нудноi i негероiчноi дiяльностi, як нормальна наука, що припускаСФ тiльки кумулятивне нагромадження знання, узагалi не iснуСФ; що з нормальноi науки Куна не може вирости революцii.
Другий напрямок в критицi нормальноi науки представлений К. Поппером. Вiн говорить, що розходження мiж нормальною наукою i революцiйною практикою в науцi, "може бути, не таке рiзке, яким його робить Кун; проте я готовий визнати, що в кращому випадку я лише смутно уявляв собi це розходження i,далi, що це розходження вказуСФ на щось таке, що маСФ велике значення. Поппер неодноразово пiдкреслюСФ, що в характеристицi, данiй Куном нормальнiй науцi, вiдбитий реально iснуючий i дуже важливий момент. Однак,вважаСФ Поппер, нормальна наука Куна не тiльки не СФ нормальною, але й становить небезпеку для самого iснування науки. "Нормальний" вчений у представленнi Куна викликаСФ в Поппера почуття жалостi: його погано навчали,вiн не звик до критичного мислення, з нього зробили догматика, вiн жертва доктринерства.
Вiдповiдно до третього напрямку критики нормальноi науки, передбачаСФться, що нормальне дослiдження iснуСФ, але воно не СФ основним для науки в цiлому. Воно також не представляСФ страшного зла, яким його вважаСФ Поппер. Не слiд приписувати нормальнiй науцi занадто велике значення - нi позитивне, нi негативне. С. Тулмин, наприклад, думаСФ, що науковi революцii стаються зовсiм не так вже й рiдко, як може показатися на перший погляд, i наука взагалi нiколи не розвиваСФться лише шляхом нагромадження знань.
П. Фейерабенд вважаСФ, що думка Куна, начебто розвиток науки складаСФться в змiнi нормальних перiодiв революцiйними, невiрна, що цi перiоди накладаються один на одного.
На думку Фейерабенда, нормальнi елементи втiлюються в дiяльностi абсолютноi бiльшостi вчених. Але не вони вносять у науку фундаментальнi нововведення. Фундаментально нове привносять тi, кому вдаСФться сполучити нормальне дослiдження з екстраординарним, що обовязково мiстить у собi фiлософський компонент. Результатом СФ критика того, що мiцно затвердилося в науцi i може бути пiддано сумнiву i спростуванню тiльки за допомогою фiлософськоi аргументацii.
Не меншi, якщо навiть не бiльшi, заперечення викликаСФ iнтерпретацiя Куном наукових революцiй. Критика в цьому напрямку зводиться насамперед до обвинувачень в iррацiоналiзмi.
Як бачимо, критики Куна основну увагу придiлили його розумiнню нормальноi науки i проблемi рацiонального, логiчного пояснення переходу вiд старих представлень до нового. Однак у рядi випадкiв у критикiв куновской концепцii емоцii явно переважають над аналiзом, а цей не засiб доказу.
Кун, безсумнiвно, зумiв розглянути деякi iстотнi риси науковоi дiяльностi в перiод мiж науковими революцiями, що вiн невдало назвав нормальною наукою. У самiй сутностi науки закладена корiнна трансформацiя знань. Тому науковi революцii СФ нормою ii розвитку, а отже, з не меншим правом нормальними можна назвати i перiоди наукових революцiй. Невiрно, однак, нацiй пiдставi говорити про iсторiю науки як про безупинну революцiю, до чого схиляСФться К. Поппер. По-перше, це не вiдповiдаСФ реальностi навiть тодi, коли ми маСФмо на увазi не тiльки науковi революцii, що ведуть до корiнноi змiни загальноi картини свiту, але i революцii в окремих науках i галузях. По-друге,подiбний пiдхiд фактично веде до заперечення наукових революцiй у якостi вузлових, переломних моментiв в iсторii науки. РЖ нарештi, по-третСФ, така точка зору позбавляСФ дослiдникiв розвитку науки орiСФнтира в потоцi iсторичних подiй, що дозволяСФ видiлити в ньому головнi, визначальнi моменти. Кун висловлюСФ думку про те, що "нормальне" дослiдження вiдрiзняСФ науку вiд iнших форм духовноi дiяльностi людини, у той час як революцiйна трансформацiя зближаСФ науку з мистецтвом, полiтикою i т. д
Крiм того, Кун явно згустив фарби, характеризуючи особливостi на