Старовавилонське суспільство за кодексом законів Хаммурапі
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ому числі майбутньому врожаю, і таким чином пускали багатьох своїх клієнтів із торбою по світу. Торгівля й лихварство зробили вавилонське суспільство значною мірою гендмерським.
У Стародавньому Вавилоні співіснували три форми власності на землю: державна, общинна і приватна, із значним переважанням державної. Земля з державного фонду роздавалася в службове користування воїнам, чиновникам, персоналу царсько-храмового господарства. Община у Вавилоні була традиційно міцною. Розвиток торгівлі та лихварства підточував її з середини, проте не руйнував: вона пристосовувалася до нових умов. Міцніла общинна верхівка, яка вже не дбала про захист родових общинників від чиновницького свавілля, а навпаки, сама утискувала їх. Також розвивалися орендні відносини.
Закони Хаммурапі поділяли вавилонське суспільство на три соціальні стани: авелумів мужів, мушкенулів покірних та вардумів рабів. Авелумами називали повноправних членів сільської чи міської общини, власників певної частини общинної землі. Мушкенуми користувалися обмежаними громадськими правами в суспільстві. За образу мушкенума передбачалося менш сурове покарання, аніж за таку саму образу авелума. Майно мушкенума охоронялось меншим штрафом, здоровя оцінювалося дешевше тощо. Ким були мушкенуми, точно не встановлено. Ясно лише, що до цієї соціальної групи, якою опікувалася царська адміністрація, входили також бідняки, адже споріднене її назві слово мушкенуту означало убогість, злидні. У радянській історіографії прошарок із представників інших соціальних груп, яких обєднували служба царю та спільна назва, одним словом царських людей. Між мушкенумами та авелумами соціальних барєрів не існувало, адже земля у Вавилоні вільно купувалася й продавалася, тому ті мушкенуми, в яких водилися гроші, могли придбати землю й стати повноправними членами міської чи сільської общини, тобто авелунами.
У Законах Хаммурапі багато уваги приділяється рабовласницьким відносинам свідчення того, що рабство у Вавилоні було важливим суспільним явищем. Основними джерелами рабства були війни, работоргівля, спадкове рабство, обернення на рабів правопорушників. Серед вавилонських рабів існувала певна градація. Так, рабиня наложниця користувалася перевагами перед іншими рабинями, її саму та її дітей заборонялося продавати, а після смерті пана всі вони ставали вільними. Відпускалися на волю також колишні вавилонські громадяни, які потрапили в рабство за межами країни.
Окремим суспільним прошарком у Стародавньому Вавилоні були воїни. Державі потрібно було сильне військо, тому вона піклувалася про воїнів, надавала їм низку привілеїв. У вавилонському суспільстві процвітали лихварство та його атрибут кабала. Закони Хаммурапі забороняли тримати в кабалі авелума, мушкенум же мав відробляти борг у господарстві кредитора лише впродовж трьох років. Закон оберігав від непомірного визиску також найманих робітників, праця яких стала широко використовуватись у Месопотамії саме в старовавилонський період. Ще одною ланкою вавилонського суспільства була сімя, яка мала яскраво виражений патріархальний характер. Дівчина виходила заміж у 1214 річному віці, а заручини відбувалися ще раніше.
Поширеним явищем у Вавилоні була проституція побутова і храмова. Храмовій проституції у вавлонському суспільстві відводилась така важлива роль, що, за свідченням Геродота: Кожна вавилонянка мала бодай раз у житті віддатися за безцінь першому стрічному в храмі богині кохання Іштар. Бідняки віддавали за плату в будинки розпусти своїх малолітніх дочок. Для храмової підготовки жриць кохання існували спеціальні школи. До представниць найдавнішої в світі професії у Вавилоні ставилися поблажливо, хоч і без пієтету. Вавилонська проститутка могла зробити собі непогану карєру, скажімо, придбати у власність публічний дім, а траплялася навіть вибитись у цариці.
Закони Хаммурапі оберігали моральність суспільства, зокрема встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за дворушництво, за образу дітьми свого батька чи опікуна, за кривосвідчення. Особливо пильнували в державі за благопристойністю й добропорядністю жриць. Коли б котрась із них приохотилась до чарки, її могли спалити живцем.
У країні існувала сильна монархічна влада, яка базувалася на розвиненому державному секторі економіки. Цар контролював усі сторони життя суспільства, втручався у найдрібніші деталі управління. Помічником царя у сфері управління був ну банда. Він мав свій адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював роботу всіх відомств імперії з організації населення на очищення каналів, будівництво дамб, спорудження палаців і храмів, з управління військом і комплектування ополчення, збору податків, організації охорони громадського порядку.
Помічник нубанди, шапір нарим, відповідав за стан систем водопостачання; мушепіш за мобілізацію населення на громадські роботи; глава корпорації лихварів вакіль тамкари за збір царських податків. Військове відомство очолював вакіль амуррі.
У провінціях функції місцевого управління і представника царської влади здійснювали: рабианум або хазианум, шапір нарим і шаган шакканакум. Рабианум міг бути градоначальником. Йому підпорядковувались квартальні старости, а в сільській місцевості органи общинного управління.
Названі чиновники очолювали у своїй місцевості всю адміністра