Старовавилонське суспільство за кодексом законів Хаммурапі

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

?ті. У статті 65: Якщо чоловік одружився і жінка йому сказала, що ти мені не чоловік, її звяжуть і кинуть у воду. Покохати іншого заміжня жінка могла лише ціною власного життя. Але в деяких випадках жінка мала право вдруге вжити заміж, якщо ставала вдовою чи коли її чоловік потрапляв у полон. У статті 70: Якщо чоловік потрапив у полон, а в його домі немає коштів на прожиття, і його дружина увійшла в дім іншого чоловіка, тоді ця жінка невинна. Придане належало жінці, на випадок розлучення вона забирала його собі, а заодно й частину спільно нажитого майна. З хворою жінкою чоловік міг розлучитися, однак не міг прогнати її з дому, мав до кінця днів утримувати її. У статті 120: Якщо чоловік взяв собі дружину, а вона захворіла, він не може її покинути, але може знову одружитися.

У статтях (127214) йде мова про покарання за вчинення навмисних і ненавмисних тілесних ушкоджень. Також йде мова про операції з рухомим майном та відповідних правопорушень. У статті 140: Якщо чоловік виколов око іншому чоловікові, тоді повинні виколоти око йому. Раби входили до складу майна вавилонян. Держава оберігала рабовласницькі устрої, зокрема опікала работоргівлю, допомагала розшукувати рабів-утікачів, карала за переховування чужого раба, за знищення на ньому рабського тавра. У статті 162: Якщо чоловік приховав у своєму домі біглого раба, цей чоловік повинен бути позбавлений життя.

У висновку Законів Хаммурапі йдеться про возвеличення царя Хаммурапі, наслідки законів для країни. Говориться про повагу до людей, які сприйняли закони, не відкинули їх, дотримуються і підкоряються: нехай вони правлять людьми в справедливості. Якщо ж цей чоловік не буде поважати постанов, тоді його покарають: Ениль, Нінліль, Шамаш, Син, Іштар та Нергал.

Отже, у Законах Хаммурапі відображені не всі сторони життя вавилонського суспільства. У них навіть не згадується досить числена в Старовавилонському царстві соціальна група хапіру (люди, що втратили засоби для існування і займалися розбоєм), нічого не говориться про соціально економічний стан монастирів, про стосунки між царською адміністрацією та общинами міст. Закони відображали лише спірні випадки, коли потребувався верховний арбітраж царя та його чиновників. Зміст документу свідчить про те, що вавилонське право ще не поділялося на карне, цивільне, процесуальне, державне. Цей збірник встановлював відразу й норми поведінки, й відповідальність за їх порушення. У Законах Хаммурапі нічого не говориться про те, де використовувалась рабська праця, тим часом докладно йдеться про сферу використання найманої праці, на підставі чого деякі вчені вважають старовавилонське суспільство капіталістичним, хоч вільний найм існував ще в докапіталістичну добу і не обовязково є ознакою саме ринкової економіки. Вавилонське право не регламентувало цю сторону виробничого життя, очевидно, тому, що вважало використання рабської праці особистою справою самих рабовласників.

 

3. Вплив законів Хаммурапі на господарський та суспільний розвиток Вавилону

 

Вавилонці були дбайливими господарями. Вони використовували в господарстві шадуф, за допомогою якого подавали воду на ті земельні ділянки, до яких не сягали паводкові води. Освоєння високих полів сприяло насамперед розвиткові садівництва. У Вавилоні виникла легенда про райський сад. Держава подбала про ефективне функціонування економічного нерва країни іригаційної системи. За регулярний і достатній полив земельних ділянок, орендованих приватними особами в державі, за вчасний та якісний ремонт каналів і дамб відповідали спеціальні чиновники, а також кожен вавилонець персонально. Раціональне ведення іригаційного землеробства дало можливість успішно розвивати тваринництво, яке посідало в господарському житті країни також дуже важливе місце. Заможні господарі тримали великі стада худоби, яку вони здавали в оренду без тягловим селянам. Розвивалося в країні ремісниче виробництво, зокрема будівельна справа, теслярство, гончарство, ткацтво, ковальство, суднобудування, виробництво цегли, парфумів тощо. Проте чи не найбільших успіхів досягло місцеве населення у торгівлі, чому сприяли відсутність на Півдні Месопотамії найважливіших видів промислової сировини та вигідне розташування Вавилону на прадавніх караванних шляхах. Розвивався переважна зовнішній ринок. Вавилоні вимінювали на зерно, рослинну олію, фініки та вовну залізі руди в еламців та ассирійців, рабів у племен гірської країни Гутіум тощо. Вся торгівля здійснювалася під контролем держави. Зовнішньою торгівлею опікувалися тамкари колишні вільні купці, перетворені державою на своїх торгових агентів. Тамкари та їхні помічники шамаллуми не лише торгували в зарубіжжі, а й викупляли з полону вавилонців, займалися шпигунською діяльністю на користь свого царя. Держава контролювала ринкові ціни.

Економіка країни залишалася натуральною. Хоча торговим еквівалентом слугувало срібло, яке бралося на вагу, не меншу роль у торгових операціях відігравало зерно. Оплата найманої праці здійснювалася переважно натурою. В умовах нерозвиненого грошового обігу дрібні господарства, прибутки яких від реалізації лишків сільськогосподарської продукції мали сезонний характер, дуже залежали від кредиту. Це зумовило інтенсивний розвиток лихварства. Кредиторами були храми, а також приватні особи. Позбавлені можливості обертати боржників під заклад майна, в ?/p>