Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?вати роботу самосвідомості для розвязання життєвих задач.
Концепція-Я стає нестійкою та протирічною коли людина не може одночасно брати до уваги свої оцінки себе та оцінки оточуючих. В таких випадках відбувається або відмова від орієнтації на ці оцінки взагалі, або вибір тих оцінок, які є ближчими до самооцінки. Це відбувається через несформованість концепції-Я, стійких домагань, відсутність усвідомлення свого права на певне життя та впевненості у своїх домаганнях. Якщо таке узагальнення так і не відбувається, людина залишається психологічно незрілою.
Отже, формування адекватної Я-концепції особистості, гармонійне поєднання таких її компонентів, як Я-реальне та Я-ідеальне, є запорукою активної життєвої позиції людини в процесі життєдіяльності [18,c.91].
1.2 Психологічні особливості особистості
Проблеми особистості є центральними в сучасній психології. Вони відносяться до числа самих складних та багаточисельних. Це і вікові проблеми формування особистості, і проблеми міжособистісного спілкування, в якому вона формується та проявляється, і проблеми глибинної основи особистості та закономірностей розвитку її самосвідомості. Адже проблема "Я" для кожного з нас не лише науково-пізнавальна, а й особиста. Кожного з нас турбують питання чи є особистість даною від народження, чи виникає на певних стадіях розвитку суспільства та індивіда? Як людина усвідомлює свої відмінності від інших людей та оцінює своє "Я"? наскільки воно є постійним чи змінним? Чи можливо обєктивно пізнати самого себе та в чому полягають життєві функції самопізнання? Які передумови та межі самостійності індивіда та механізми взаємодії "Я" та "Ми"?
Наукова постановка цих питань відрізняється від тої, в якій вони виникають в буденній свідомості. Наука про людину та суспільство звикла мати справу перш за все з обєктивною реальністю, яка описується та пояснюється обєктивними методами. Між тим "Я" особистості при всій своїй обєктивній суті, має ще й особливу субєктивну реальність, яка породжує певні труднощі у її дослідженні [31,c.69].
Дослідження становлення людської "самості" прояснює деякі загальні закономірності розвитку внутрішніх механізмів самоконтролю та саморегуляції, а також умов сходження особистості від індивідуально-випадкового до загального. Допомагає зрозуміти психологічні витоки та мотиви моральності людини. Все це є суттєвим для розвязання практичних задач виховання, психологічної допомоги та особливо для самовиховання особистості.
Особистість - це за життя сформована система індивідуально-своєрідних рис, якими визначається своєрідне для людини мислення та поведінка. Формується особистість в складній системі взаємних стосунків, які виникають між індивідами в процесі суспільного життя.
Проблемі особистості та її розвитку присвячено чимало робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників. Існує велика кількість різноманітних теорій та концепцій особистості. Розглянемо деякі з них.
Так ідеалістична психологія розглядає особистість, як особливу незмінну духовну сутність, яка є "цілком психічною істотою". В "гармонійній психології" В. Мак-Даугалла та психоаналізі З. Фрейда і А. Адлера - особистість трактується як ансамбль ірраціональних неусвідомлюваних потягів. В марксистській психології людину як особистість характеризує система відношень, обумовлених умовами життя в суспільстві.
Б.Г. Ананьєв та А.М. Леонтьєв розглядають особистість як єдність чуттєвої суті її носія - індивіда в умовах соціального середовища. При цьому природні властивості та особливості індивіда виступають в особистості як соціально обумовлені її елементи. Спираючись на психологію діяльності, А.М. Леонтьєв пояснює розвиток особистості як системної якості тим, що індивід у спільній діяльності з іншими індивідами змінює оточуючу дійсність, і завдяки цьому змінюється та перетворюється сам, стає особистістю. [3,c.89].
За С.Л. Рубінштейном, особистість є опосередковуючою ланкою, через яку зовнішні впливи повязані з певними ефектами в психіці індивіда. Особистість та її психічні властивості є одночасно і умовою і результатом її діяльності. Внутрішній психічний зміст поведінки формується у конкретних життєвих ситуаціях індивіда і переходить у відносно стійкі властивості, а ці властивості, в свою чергу, зумовлюють її поведінку. Важливою характеристикою особистості є її активність, тобто бажання субєкта постійно виходити за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності [25,c.105].
На думку Л.С. Виготського, особистість характеризується певною направленістю - стійкою домінуючою системою мотивів - інтересів, переконань, ідеалів, смаків та ін., в яких проявляються основні потреби людини та глибинними смисловими структурами, які обумовлюють її свідомість та поведінку [9,c.67].
Найбільш часто в сучасній психології особистість розглядається з точки зору синтетичного підходу, який спирається на цілісну психологічну структуру особистості.
Аналіз наукових даних, що наведені у роботах Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Джеймса та багатьох ін. психологів, свідчить про необхідність визначення особистості як складної системи, в якій диференціюються та інтегруються різноманітні психічні якості. Вони формуються в індивіда під впливом соціальних факторів протягом тривалого часу в умовах здійснення власної діяльності та спілкування з іншими людьми. Зважаючи на це, особистість дійсно можна розглядати як "систему ?/p>