Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
±истості. Вона сприяє здійсненню вибору способів самовиховання, формування моральних критеріїв ставлення особистості до цілей та завдань самовиховання. Я-концепція опосередковує перехід особистості до самовиховання, виступає детермінантою особистісного та професійного самовизначення, виражає рівень саморегуляції особистості.
Говорячи про Я-концепцію як загальний механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, М. Боришевський підкреслює його роль у забезпеченні почуття ідентичності, само тотожності людини. Саме почуття ідентичності уявлень про себе протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людині усвідомити необхідні рамки між "Я" і "не-Я", що є важливим моментом, з яким повязані такі детермінанти саморегуляції поведінки, як особиста відповідальність, обовязок, почуття соціальної причетності, зіставлення власних бажань з інтересами оточуючих. Крім того, почуття ідентичності образу "Я" імпліцитно містить у собі можливість усвідомлення індивідом змін, які відбуваються в ньому самому, що виражає діалектичну єдність таких протилежностей, як мінливість та сталість.
Р. Бернс, стверджуючи, що Я-концепція відіграє, по суті, трояку роль, вказує на те, що вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості індивіда, визначає інтенсифікацію індивіда та виступає джерелом очікувань [5,c.135].
Досліджуючи шляхи впливу Я-концепції на активність субєкта, В. Сафін виокремлює пять основних функцій цієї психоструктури: ствердження, самосхвалення, самооцінку, саморегуляцію, самоспонукання. Формування в дитини здатності усвідомлювати свої "хочу", "можу", "маю", "потрібно" в процесі прийняття значущих для неї рішень та організацію на цій основі своєї поведінки автор вважає початком свідомого самовизначення особистості як субєкта життєдіяльності.
Із усього зазначеного можна зробити висновок, що основна функція Я-концепції полягає в тому, щоб не просто дати індивідові відповідні відомості про себе, а допомогти виробляти ефективні життєві орієнтації, у тому числі й орієнтації в соціальному середовищі. Ці функції є важливим фактором детермінації процесу самовизначення особистості.
В цілому Я-концепція включає в загальному вигляді сукупність домагань особистості: її вимоги, очікування від життя, її власні наміри, цілі та вимоги до самої себе.
Сукупність уявлень про себе залежить від адекватності чи неадекватності, реалістичності чи не реалістичності уявлень особистості про себе. Одні люди оцінюють себе набагато краще, ніж вони є насправді, інші - занижують свою самооцінку. Таке заниження чи завищення самооцінки є для особистості бажаною поправкою до своєї концепції-Я [18,c.89].
Домагання особистості є не лише ознакою самооцінки та ставлення до себе. Вони виражають ставлення людини до світу, до людей, і головне, до життя на основі того чи іншого ставлення до себе. Домагання є узагальненим уявленням про себе, про те, на що претендує, сподівається, чого очікує людина від життя, те чого вона хоче і вважає гідною отримати в житті. Домагання виражають ціннісну характеристику і самого субєкта, і його життя, відповідають її смислу.
Домагання особистості складаються з індивідуалізованого, типового для неї комплексу та профілю потреб. Основним є втілене в них уявлення про те, як людина хоче виразити, втілити себе в житті. Тобто, домагання формуються на основі ідеального-Я людини. Саме завдяки цій складовій Я-концепції для однієї людини цінними, значимими є одні сфери життя, для іншої - інші.
Домагання є досить стійкою характеристикою особистості, але вони зростають чи знижуються в залежності від реальних життєвих досягнень, від розвязання чи нерозвязання тих внутрішніх протиріч, які виникають в процесі життя, в залежності від задоволеності чи незадоволеності своїми досягненнями. Перші життєві поразки чи відсутність досягнень в житті на ранніх її етапах, неможливість виразити себе призводять інколи до заниження домагань, виникає установка на легке життя, що складається з окремих подій, відмова від серйозних життєвих планів та перспектив. Тобто, формується пасивне ставлення до життя, яке не може сприяти повноцінному розвитку особистості як творця власної долі. [26,c.99].
З всього вище сказаного ми можемо судити про важливість формування у людини адекватного, реалістичного образу самого себе. Велике значення у формуванні образу-Я відіграє бачення себе в очах оточуючих. В такому випадку людина не усвідомлює що вона може жити більш самостійно, цікаво, не орієнтуючись лише на готові еталони.
Гармонійне поєднання цих двох механізмів - тенденції до завищення чи заниження ролі "Я" та орієнтації на оцінку оточуючих - веде до формування реалістичного образу-Я. Я-ідеальне, яким би ми хотіли себе бачити, та Я-реальне, не співпадаючи, все ж наближуються одне до одного. Дивлячись на себе очима оточуючих, ми не просто приписуємо собі їх оцінки, а починаємо чіткіше усвідомлювати, яке "Я" є нашим справжнім. Це дозволяє робити не лише зовнішні, але й внутрішні поправки, вносити деякі корективи. Різні оцінки та судження про нас різних людей нами більш-менш обєктивно узагальнюються. Щось у цих оцінках ми відкидаємо, визнаємо необєктивним, а щось є поводом задуматись про своє справжнє "Я".
Домагання стають більш реалістичними, коли у особистості виникає вимогливість до себе, відповідальність за спосіб досягнення цих домагань. Важливо формувати не раз і назавжди фіксовану Я-концепцію, а активізов?/p>