Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
Я" (що пізнає) і "емпіричного Я" (пізнаваного) (Джемс У., 1905). Пізнає, звичайно, не свідомість, а людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, при цьому користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявлення людини про себе саму: про свої особові риси, здібності, мотиви. Уявлення про себе, таким чином, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і його істотною умовою, моментом цього процесу. Не випадково відомий дослідник проблеми самосвідомості І.С. Кон пише про розуміння відносності відмінностей між діючим і рефлексивним "Я" як про одну з головних тенденцій в сучасних дослідженнях [18,c.78].
Завдання аналізу власне процесу самосвідомості виявилося, проте, складнішою, ніж завдання аналізу продуктів або результатів цього процесу. Як людина приходить до того або іншого уявлення про себе, які внутрішні дії при цьому здійснює, на що спирається - всі ці питання зараз інтенсивно розробляються в наукових дослідженнях, проте результати пошуків поки не утілилися в психодіагностичних алгоритмах і методиках. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на виявлення продукту самосвідомості - уявлення про себе. При цьому припускається, а потім доводиться, що "Я-концепція" не просто продукт самосвідомості, але важливий чинник детермінації поведінки людини, таке внутріособистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям його діяльностей, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.
Аналіз "Я-образу" дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе і самовідношення. В ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складають змістовну частину його уявлень про себе - його "Я-концепцію". Проте знання про себе самого, природно, йому небайдужі: те, що в них розкривається, виявляється обєктом, його емоцій, оцінок, стає предметом його більш менш стійкого самовідношення. Не все, що реально усвідомлюється в собі самому і не все у власному само відношенні ясно усвідомлено; деякі аспекти "Я-образу" виявляються неусвідомленими.
Вже ці дві змістовні тези про будову "Я-образу", тобто теза про знання про себе і відношення до себе як аспектах "Я-концепції" і теза про її усвідомлювану і неусвідомлену частини, дозволяють зрозуміти ряд принципових методологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості [23,c.44].
Чи можна взагалі виявити те, що про себе людина знає? На перший погляд питання це невиправдане: неважко тим або іншим способом отримати самоопис випробовуваного або обстежуваного, цей самоопис і є показник знання людини про себе, вираження її "Я-концепції". Проте, якщо людина повідомляє про себе, що вона добра, ділова, цілеспрямована, товариська або, навпаки, зла, безвольна, нетовариська, то вона повідомляє не просто відомості, але і оцінку самої себе. Виділити цю оцінку в самоописах і навіть відокремити її від словесного самоопису можна, але відокремити знання від оцінки виявляється украй важко, якщо взагалі можливо. Але, якщо це так, то чи не спотворює оцінка знання субєкта про себе? А сама ця оцінка в тому випадку, якщо вона дійсно негативна, чи не виявляється спотвореною і "захованою" в підсвідомість? А якщо такі спотворення відбуваються, то який концептуальний, теоретичний статус самоописів?
Ці питання і ряд інших не раз служили предметом методологічного аналізу. Так, серед релевантних чинників, що впливають на самоопис і його інтерпретацію (крім релевантного чинника - самої "Я-концепції"), розглядаються соціальна бажаність описуваних рис, тактика самоподачі (самопрезентація), область саморозкриття, ідентифікованість або анонімність відповідей, тактика погоджуватися або не погоджуватися з твердженнями, характер і ступінь обмежень у формі відповідей на питання (пункти), контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування і інструкції, способи підрахунку індексів і статистичні процедури [30,c.78].
Крім цього, свою роль грають рівень інтелектуального розвитку, кооперативна установка у відношенні до діагноста або дослідника, відчуття безпеки в ситуації тестування.
Прогрес в рішенні цих методологічних проблем психодіагностики виявився повязаним з просуванням в розумінні психологічної суті самого процесу самосвідомості і його підсумкового продукту - "Я-концепції".
Досліджено, що людська свідомість має наративну структуру. Тобто, особистість мислить, робить певні життєві вибори відповідно до наративних структур, які розглядаються як організаційний принцип діяльності людини (Ф. Сабрін, Н.В. Чепелєва). На становлення самосвідомості впливає відповідальність особистості за впорядкування її життєвих подій в єдину послідовність, що залежить від життєвої концепції людини. Для становлення самосвідомості важливим є, насамперед, саморозуміння, саморозкриття, ствердження системи цінностей, поглядів, переконань.
Зрозуміло, що недостатній рівень розвитку самосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу "Я", неадекватність самооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтацій є несприятливими факторами загального розвитку особистості. У цей же час проведене нами дослідження показало, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомості тісно повязані з виникненням феноменів шкільної дезадаптації та шкільної тривожності, емоційною нестійкістю, порушенням форм соціальної поведінки та комунікації. Недоліки розвитку самосвідомості в молод?/p>