Специальный статус Курдского автономного района в Ираке
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?и? До цього слiд додати негативну роль ЗМРЖ щодо основних напрямiв у реформуваннi (невтiшнi економiчнi прогнози, сумнiви стосовно напряму реформ та СЧхньоСЧ вартостi для народу, акцентування тощо). Реально ефективна економiчна полiтика вимагаСФ вiдповiдальних полiтикiв та аналiтичне забезпеченоСЧ державноСЧ полiтики, залучення всiх до процесу реформування, пiдвищення рiвня освiти народу й культури ЗМРЖ, лiквiдацiСЧ бюрократичних перешкод на шляху розвитку бiзнесу.
Ефективна суспiльна система нагальне вимагаСФ державного втручання. Незважаючи на досконалiсть ринкових механiзмiв, останнi все ж мають деякi недолiки, що виявляються як через СЧх абсолютизацiю, так i через неповноцiнне застосування.
Найважливiший етап аналiзу державноСЧ полiтики етап впровадження, оскiльки вiн СФ найвiдповiдальнiшим та найнебезпечнiшим через можливiсть невтiлення полiтики в життя. Ми свiдки того, що навiть рацiонально розроблене i вибране за оптимальними критерiями, з дотриманням вiдповiдних процедур рiшення не впроваджуСФться, тобто своСФрiдна дiя/бездiя СФ ефективним засобом державноСЧ полiтики. Багато причин впливають на невпровадження ефективно розробленого державно-полiтичного рiшення.
Фаза втiлення в життя це найвiдповiдальнiший акт усього процесу полiтики. Адже не кожне прийняте рiшення зрештою втiлюСФться. На практицi досить частим явищем СФ проблема прийняття полiтики без чiткого узгодження СЧСЧ цiлей.
РЖснуСФ два типи державного управлiння: застарiле i нове. Прихильники першого вважали кращим для всiСФСЧ системи управлiння наявнiсть досвiду i знань. Створення органiзацiйних структур, бюджету органiзацiСЧ, методiв роботи тощо вважалося головним для досягнення поставленоСЧ цiлi. Суспiльна дiйснiсть спонукала зосередитися й на причинах вибору, оцiнювання та аналiзу полiтики. Нове державне управлiння вiдмовилося вiд розмежування управлiння й полiтики. Прихильники цього напряму вважають за доцiльне впливати як на вибiр, так i на втiлення напряму полiтики в життя. Нове управлiння державними органами ставить собi за мету не тiльки виконувати законодавчi накази якомога ефективнiше та економнiше, а й впливати на вибiр та втiлення в життя полiтики, яка загалом полiпшить якiсть життя для всiх.
ВзаСФмоповязанiсть соцiально-економiчних умов розвитку суспiльства й державноСЧ полiтики з державним управлiнням найбiльше виявляСФться через завдання державноСЧ полiтики. Серед них найважливiшими СФ:
1) визначення стратегiСЧ суспiльно-полiтичного розвитку й завдань державного управлiння;
2) визначення та обТСрунтування нацiонального iнтересу як чинник консолiдацiСЧ диференцiйованого суспiльства;
3) своСФчасне виявлення проблем, що постають перед суспiльством, i визначення шляхiв та механiзмiв СЧх вирiшення;
4) оцiнка спiввiдношення й розстановки полiтичних сил у суспiльствi, встановлення СЧх сильних i слабких сторiн та формування на цьому ТСрунтi стратегiСЧ i тактики управлiння;
5) вивчення й аналiз усiСФСЧ сукупностi iнтересiв i потреб, якi панують у суспiльствi, а також особливостей соцiальних взаСФмин;
6) науковий аналiз альтернатив, якi випливають як iз сукупностi соцiальних взаСФмин, так i з кожноСЧ конкретноСЧ ланки цих вiдносин;
7) аналiз i врахування iснуючих суперечностей;
8) визначення союзникiв при вирiшеннi конкретних або магiстральних завдань розвитку;
9) розподiл характеру й змiсту угод, компромiсiв, на якi необхiдно йти заради досягнення цiлi;
10) винайдення оптимальних форм дiСЧ полiтики;
11) використання всiх реальних можливостей для вирiшення завдання;
12) здiйснення необхiдних заходiв для доведення державно-полiтичного рiшення до свiдомостi конкретного обСФкта управлiння.
Методологiчно iстотним для дослiдження державноСЧ полiтики як управлiнського процесу, а також ефективностi цього процесу СФ зясування того, в якому режимi вiн працюСФ. У працi А.С. ВасильСФва для етапу аналiзу впровадження рiшень у життя рекомендовано застосовувати теорiю ризику та мережеве планування й управлiння [13].
Загалом державне управлiння та державна полiтика асоцiюються переважно з усвiдомленим регулюванням суспiльних справ i колективних ресурсiв з боку офiцiйних державних iнститутiв, що контролюють основнi важелi влади груп iнтересiв. Управлiння суспiльством, як вiдзначав американський дослiдник Ч. Лiндблом, може бути змальоване як механiзм з вищими бюрократами нагорi, простими громадянами внизу та рештою ланок, якi субординованi вiдповiдно до РЗхнiх промiжних рангiв. Цей великий за обсягом i складний механiзм СФ багаторiвневою системою функцiональних фаз i рангових ланок, що перебувають у стосунках координацiСЧ й субординацiСЧ. Кожен вищий рiвень i ранг, з одного боку, бiльш iнформований, ресурсне та функцiонально забезпечений, нiж нижчий, а з iншого бiльше вiдповiдальний за пiдтримку режиму оптимального функцiонування пiдпорядкованих йому iСФрархiчних рiвнiв.
У широкому розумiннi категорiя управлiння досить часто визначаСФться як функцiя органiчних систем рiзноманiтноСЧ природи та складностi, що забезпечуСФ збереження СЧхньоСЧ структури, пiдтримку внутрiшнього режиму функцiонування й реалiзацiСЧ програми. Управлiння це система органiв та установ, призначених здiйснювати рiшення полiтичноСЧ влади. Соцiальне управлiння вирiзняСФться з-помiж iнших керованих систем тим, що в його рамках дiють не лише стихiйнi механiзми, а вiдразу двi взаСФмоповязанi детермiнанти: i свiдомий, i спонтанний спосо