Скрипкове мистецтво
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
? була продана на аукцiонi за 957 000 у.о., у 1998 роцi iнша скрипка була продана за 920 000 у.о.
Скрипки Гварнерi Дель Джезу не такi красивi на вигляд, як у Страдiварi, проте вони бiльш гучнi i мають насичений густий звук. ОсобливоСЧ популярностi вони набули завдяки Н.Паганiнi, який мав СЧх двi, i на однiй з них, названiй гарматою, грав пiд вiдкритим небом, перед натовпом слухачiв i його звiдусiль було добре чути.
Кремонськi та й iншi скрипковi майстри намагалися робити довершенi iнструменти не лише заради власноСЧ втiхи, адже розквiт музичного життя доби Ренесансу вимагали довершеностi iнструментарiю. Для прикладу, у 1607 роцi в Мiланi народжуСФться новий жанр музики опера, i СЧСЧ засновник, композитор Клаудiо Монтевердi, готуючись до постановки опери Орфей, замiнюСФ в оркестрi традицiйнi вiоли на скрипки. Так народжуСФться симфонiчний оркестр, в якому смичковi iнструменти вiдiграють чiльну роль.
За найновiшими теорiями К. Сакса i Б. Струве скрипка виникла внаслiдок схрещування двох лiнiй розвитку середньовiчного iнструментарiю. З одного боку, безпосереднiми попередниками СЧСЧ були так званi смичковi лiри (лiра да браччо, лiроне да браччо), що зявилиcя в серединi ХV ст., як одне з розгалужень фiделя; з другого так званий ребек-фiдель, що виник вiд бiльш старовинного ребаба. [Див.Дод 1]
Цi теорiСЧ спростовують стару гiпотезу В.Вазилевського про пряму спадковiсть вiол i скрипок. РЗх iсторичний звязок у походженнi тiльки побiчний i виражаСФться в тому, що фiдель спiльний предок обох iнструментiв.
У Польщi зберiгся смичковий iнструмент ТСеншле один з найдавнiших СФвропейських смичкових iнструментiв iз квiнтовим ладом та плечовим способом тримання. При зiставленнi польських ТСеншле, про якi писав сучасний польський iсторик музики А.Хибiньский, з маленькою скрипкою, зображеною в трактатi нiмецького музикознавця XVI столiття Мартiна Агрiколи, легко встановити подiбнiсть мiж обома iнструментами. Польськi ТСеншле i маленькi скрипки Агрiколи являють собою рiзновид широко розповсюдженоСЧ в словян стародавньоСЧ жиги три- або чотириструнного смичкового iнструмента.
Не випадковим СФ те, що виробництво смичкових iнструментiв одержало розвиток в РЖталiСЧ саме в тих пiвнiчних областях (БрешiСЧ, ВенецiСЧ, Кремонi), якi прилягають до словянських земель РЖстрiСЧ й ДалмацiСЧ. Звiдси в епоху Середньовiччя в РЖталiю, що знала лише щипковi й духовi музичнi iнструменти, заноситься мандрiвними народними музикантами скрипка-жига. Нечувана до того в РЖталiСЧ легкiсть i рухливiсть цього народного iнструменту, новизна технiчних прийомiв гри, прихованi в нiй виразнi можливостi вразили iталiйських музикантiв та iнструментальних майстрiв.
Очевидно, що скрипка в процесi свого становлення ще не одержала до середини XVI столiття такого широкого використання в професiйнiй музицi, яке вона одержала в XVII-XVIII столiттях, завдяки творчостi таких майстрiв мистецтва, як А.Вiвальдi, А.Кореллi, Ф.Верачiнi, Й.-С. Бах та
В.-А. Моцарт. Проте справжньою королевою вона стаСФ пiсля того, як звiв СЧСЧ на трон Нiколо Паганiнi.
З вiддалi iсторичних епох можемо повнiше оцiнити внесок Н.Паганiнi у розвиток скрипкового виконавства, адже Паганiнi це не лише епоха в iсторiСЧ скрипки та iнструментального виконавства, це цiла епоха в iсторiСЧ музичноСЧ культури. Саме вiд нього розпочинаСФться вiдлiк доби романтизму у свiтовiй музицi. Великий генуезець до максимуму розширив художнi та технiчнi горизонти гри на скрипцi, вiн, як нiхто iнший iз попереднiх поколiнь виконавцiв, ствердив у мистецтвi творчу iндивiдуальнiсть, неповторнiсть особистостi, СЧСЧ унiкальну незамiннiсть. Пiсля нього скрипкове виконавство набуло надзвичайноСЧ престижностi, тому що скрипка стала душею музики. Вона в музицi СФ настiльки ж необхiдним iнструментом, як у людському життi хлiб насущний писав чеський музикант Ян Якуб Риба. [ ]
Удосконалення скрипки заклали основи для розвитку теоретичних основ становлення методики скрипкового виконавства. Важливу роль у розширеннi виконавських можливостей скрипки вiдiграв Нiколо Паганiнi, увiвши в обiг ряд прийомiв гри на скрипцi, якi до нього взагалi не використовувалися. Н.Паганiнi володiв вражаючим мистецтвом гри подвiйними нотами, акордами, pizzicato, флажолетами. Коли пiд час концерту в нього рвалися струни, вiн грав далi на тих, що залишилися. Його улюбленим прийомом була гра на однiй струнi соль, про що свiдчать вiдомi варiацiСЧ Н.Паганiнi на тему з опери Дж.Россiнi Мойсей, написанi для однiСФСЧ струни, перестроСФноСЧ на пiвтора тону вище.
Технiчнi можливостi скрипки величезнi: вона найрухливiший i найгнучкiший iнструмент серед смичкових. Прийоми гри на скрипцi збагачувались з мистецтвом окремих вiртуозiв. Так, у XVIРЖ XVIIРЖ столiттях А.Вiталi, А.Кореллi, а пiзнiше Д.Тартiнi, Т.Вiоттi, Л.Шпор, А.ВСФтан, Г.Венявський, П.Сарасате, Ф.Крейцер, Й.РЖзаСЧ та багато iнших видатних скрипалiв удосконалювали своСЧми вiдкриттями мистецтво гри на скрипцi.
Протягом кiлькох столiть музична практика виробила рiзнi прийоми видобування звуку спiльнi для усiх струнних iнструментiв, незважаючи на вiдмiннiсть СЧх тембру й дiапазону. Формування скрипкового iнструментарiю пройшло тривалий перiод становлення, протягом якого зявилося ряд нацiональних скрипкових шкiл, з своСФрiдною манерою виконання та авторськi методики викладання гри на скрипцi.
Становлення скрипкових виконавських шкiл та СЧх видатнi представники
У другi