Синонимия и антонимия в поэзии
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
а, на генотипічному рівні [Шаумян, 1965, 100].
І.Муратов тонко розумів психологію людини. Тому його поезії властива життєва мудрість, а ліричний герой поета відчуває і вміє майстерно відтворити мовними засобами кожний подих, кожний біль і радість, що відлунюють у його серці: "Мовчання, й гук, і сміх Хрещатий цвіт і шелести у нім Не радощі, не смуток і не біль" (205), "Я слухав Шопена... І виділись рідні гаї, І краяли, й тішили серце Печалі, радощі й болі" (364). У цих рядках відчувається властивий І.Муратову філософський звязок понять щастя горе із суміжними й більш віддаленими явищами, що виражаються відповідними синонімічними та антонімічними парами, які підсилюють контраст і надають текстові емоційної насиченості і напруженості. Індивідуальне сприймання й переосмислення антонімічно-синонімічних образів смутку (болю) радості, метафоризованої антонімічно-синонімічної тріади мовчання (гук) сміх та печаль (біль) радість, експресивної антонімічної пари краяли тішили це не тільки і не стільки художні засоби, скільки ознаки внутрішнього стану поета. У першому прикладі він протиставляє мовчання і смуток (біль); радощі і сміх (гук) і досягає протиставлення завдяки частці не. Сполучаючи синонімічні й антонімічні ряди, автор домагається високої експресії в тексті. У другому тексті спостерігаємо злиття двох рядів: антонімічного (краяли тішили) і антонімічно-синонімічного (печаль (біль) радість) в один обємний образ, у якому кожна антонімічна пара виражає тісне єднання протилежностей (краяли і тішили; печалі, радощі і болі).
Але художній простір поета незамкнений, він відкритий не тільки по горизонталі (дороги, туманні низовини, рідні гаї), а й по вертикалі (аж до космічних сфер). Думки письменника сягають далі, його мрія разом з “пісенними братами” прокласти шлях “до казкових ер”. Саме в цьому митець вбачає роль поета і поезії: "Що дано українському поету... Що всепланетні радощі й печалі З пісенними братами відтепер Накреслювати має на скрижалі Робочу трасу до казкових ер" (389). У першому рядку висловлюється думка в загальному вигляді: що може поет, земна людина, а далі конкретизується завдання поета і поезії: це не тільки нести земні печалі й радощі, а й “накреслювати... робочу трасу” до казкових космічних ер. Ця поезія має певний внутрішній ритм: від більш конкретного до абстрактного (людина земля космос), що виражається, зокрема, й антонімами.
Розгляньмо тепер використання в художньому тексті І.Муратова іншої найуживанішої пари антонімів з градуальною протилежністю любов ненависть: "Хвала нещира здимиться, Образи теж забуду я, Та не затьмариться, не зміниться Любов і зненависть моя." (41), "О юності суворий вітер, Ти чуєш? Я благославляю Любов і зненависть твою!" (98). Зауважимо, що взагалі в мові антонімічний ряд любов ненависть представлений трьома словами любов байдужість ненависть, де слово байдужість відіграє роль проміжного члена, що нейтралізує крайні протилежності. Але аналіз наведених віршів дає право сказати, що у І.Муратова це антонімічна пара, яка не передбачає середнього члена опозиції, у нього немає перехідних тонів, а є або любов, або ненависть. Такий підхід до розкриття образу ще раз підкреслює, що І.Муратов натура динамічна, сповнена експресії.
Система координаційних понять. Наступна тематична група, яка поступається попередній лише за кількістю, це слова, що позначають координаційні поняття. Координаційним антонімам, які вживає І.Муратов, властиві і пряма просторова протилежність (захід схід, вздовж поперек, здалека зблизька, там тут, лівий правий) і часова віднесеність (сьогодні завтра, нині завтра, сучасне минуле, вдень вночі, вечір світанок, денний нічний, день ніч, колись зараз, до після). Як видно з аналізу творів письменника, координаційні антоніми включають у себе слова різних частин мови: прислівник, іменник, прикметник, прийменник. Опорним образом цієї групи в І.Муратова є градуальна опозиція день ніч, що включає й інші відрізки часу в добі: "То плачуть полкові баяни. Хто чув їх звечора і зрання..." (34), "Пробач, товаришу, мені За те, що розповім я скупо Про ті безбарвні ночі й дні." (57), "Як бомбовозові мотори Перед нальотом вдень, вночі Реве чуже Балтійське море, У берег хвилями бючи." (59), "А ще ж нальоти повітряні Нічні, вечірні, денні, ранні." (61), "Нехай із тупістю папуги, Без шани й без любові, день і ніч Імення ваше ген за виднокруги Несли гучні реклами для сторіч" (179), Я вірші не пишу. З усіх боків Диктують їх мені то вечір, то світанок, А я лише записую слухняно" (150). Наведені уривки з віршів демонструють, як повно поет використовує у своїх художніх текстах ряд перехідних позицій між крайніми точками день і ніч: він образно змальовує вечір і світанок, нальоти вечірні і ранні (вечір ранок), плач баянів звечора і зрання, використовуючи не тільки іменники, а й похідні від них прикметники та прислівники.
Особливо яскраві поетичні фрагменти, де автор використовує координаційні градуальні опозиції метафорично: "Ви чуєте? Стогнуть голодні. Розчавимо війни сьогодні, сьогодні, сьогодні, І завтра ж удосвіта в поле Засіймо пустелі" (113). Антонімічний ряд сьогодні завтра у цій поезії Муратова не передбачає іншої форми опозиції, це тільки пара. У нього не м?/p>