Синонимия и антонимия в поэзии
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
анній тематичній групі, що включає в себе дієслова на позначення емоцій та почуттів. Наприклад: "То геть проженеш, то покличеш, Не знаючи пестощам меж, То років розлучних не лічиш, То день самоти проклянеш" (1969, 18). Ритмічний малюнок поезії створюють пари антонімів проженеш покличеш, роки день разом із повторюваним сполучником то. Поет ніби прислухається до вимовленого слова, чує, як відлунює воно в контексті інших слів (пестощі, розлука, самота, прокляття). Антонімічна пара проженеш покличеш задає тон усій поезії, в якій контрастують міцний сплав аналітичної думки і палкого почуття. Ці антоніми урівноважують суперечності, закладені у смислі поетичного твору.
Таким чином, антоніми, що представляють векторну протилежність, у І.Муратова діляться на пять тематичних розрядів, кожен із яких має своєрідний акцептуаційний образ (починаючи з соціального і закінчуючи індивідуальним, внутрішнім світом). І водночас це рухлива, динамічна система з виразними уподобаннями у слововживанні, яка базується на пристрасті, а пристрасть поета виросла з любові до людей, до рідного краю, до рідної мови.
3.1.5. Антоніми і контекст
Поряд з антонімами, протилежність значень яких пізнається як у тексті, так і поза ним, нерідко зустрічаємо в Муратова слова, що вступають в антонімічні відношення тільки у певному тексті, тільки у визначеній ситуації. Частіше за все такі слова вживаються у переносному, образному смислі і поза текстом не мають протилежного значення, тобто в загальному вжитку не є антонімами.
Торкаючись цього питання, М.Р.Львов слушно зауважує, що “такі протиставлення використовуються в мові для створення яскравого художнього образу, тому їх називають індивідуально-стилістичними антонімами” [Львов, №3, 1970, 75]. Г.П.Мельников використовує інший термін “ситуативні багатоаспектні антоніми” [Мельников, 1971, №5, 58]. Але більшість мовознавців називають їх контекстуальними антонімами. Так, у Л.О.Новикова читаємо: “Контекстуальними антонімами слід вважати такі слова, які за своїми первинними функціями в мові відносяться до різних тематичних груп і входять своїми вторинними функціями в загальну тематичну групу, при цьому їх значна різниця нейтралізується контекстом, стає в даному вживанні несуттєвою” [Новиков, 1966, №4, 85; Новиков, 1973, 75]. Відмежовує від “власне мовних” антонімів “контекстно протиставлювані слова” і відомий лінгвіст Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 207]. Є.М.Міллер також називає “опозиції, які протиставляються в мові не за своїм головним (прямим) значенням і не входять в одне лексичне поле, контекстуальними антонімами” [Миллер, 1990, 183]. Крім того, мовознавець зазначає, що “контекстуальні антоніми... являють собою одночастиномовні опозиції, які антонімами мови як системи не виступають” [Там же, 65]. Продовжуючи цю дефініцію, Л.А.Лисиченко подає таке визначення: “Слова, протилежність значень яких повязана з певним текстом, певним лексико-семантичним оточенням, називаються контекстуальними антонімами... Оскільки вони виникають в одиничних текстах, то такі значення називають іще оказіональними” [Лисиченко, 1993, 97].
Беручи до уваги розглянуті теоретичні положення, зазначмо, що контекстуальні антоніми виникають внаслідок переносного вживання слова в значенні, яке не закріплене в мові, а зявляється тільки в певному контексті. Виходячи з цього, користуватимемось у нашій роботі терміном контекстуальні антоніми.
Дослідження показує, що найбільш частотними в поезії І.Муратова є контекстуальні антоніми-іменники (вогонь крига, мир смерть, хиби просвітлення, яскравість імла, вершини прірви, тлін памолодь), менше прикметникові (молоді посивілі, світлі скорботні, підступне чесне, справжнє парадне) та дієслівні (ненавидів ждав, скресає воскресає, зроста погаса, зрівнює нагромаджує). Наведені пари контекстуальних антонімів набувають значення протилежності лише в контексті. Письменник у даному разі використовує смислове перетворення слів у залежності від змісту тексту, від слова, яке характеризується антонімами. Морфологічна класифікація контекстуальних антонімів відповідає співвідношенню різних частин мови в антонімах у І.Муратова взагалі.
Зазначимо, що Муратов іноді використовує так звані “загальні” антоніми, які в результаті частого і загального вживання в мові стали фактами мови, тобто як лексичні засоби мови стоять поряд з повними антонімами. Наприклад: "Щоб в піснях ми лишились такі, Мов та крига, що з громом скресає, Мов той світ, що в огні воскресає" (67), "Й тоді на полі битви чи у полі, Де гній парує, щоб буяла парость, Стикаються в твоїм магічнім колі Вогонь і крига. Молодість і старість" (118). Із текстів видно, що смислова різниця слів вогонь крига нейтралізується контекстом. У результаті транспозиції знаків вони утворюють експресивний ряд протиставлень вторинного порядку: вогонь і крига (гаряче і холодне).
Виникає вторинна функція образного характеру і між антонімічною парою яскравість імла (світло тьма): "На скронях терпко нили Пекучі свіжаки тернових ран... І в них уже була Не мук яскравість, а тупа імла..." (179). Як протилежні сприймаються ознаки яскравість імла у цьому тексті, бо не тільки антоніми “працюють” на текст “розсіювальна” дистрибуція, але і текст “працює” на антонімічну опозицію “концентруюча” дистрибуція. Тому попередній зміст тексту сигналізує і в певній мірі конституює антонімію.
Аналогічне явище спостері