Синонимия и антонимия в поэзии
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
х епітетів автор конкретизує слово “всіх”: дужих і безсилих, видющих і сліпих, крилатих і безкрилих, безвірних і вірячих. Слід звернути увагу, як автор розташовує антонімічні пари. Спочатку вживає антоніми, що характеризують фізичні властивості людини, а потім її духовний світ, цим самим підкреслюючи метафоричність перших двох пар.
Відзначимо, що вживання слів, які утворюють антитезу, завдяки особливому контексту може виступати у поета як засіб реалізації їх експресивно-переносного значення: "Вершини. Прірви. Самозабуття. Овації. І квіти. І присвяти. Ішли на сцену, як ідуть на свято..." (1969, 46). Життя актора митець зумів розкрити лише двома словами, вжитими в переносному значенні (вершини прірви): вершини означає злети творчої майстерності, а прірви падіння, розчарування. Тому антитеза є тут особливим стилістичним прийомом, якому надана особлива роль змістовного контрастного протиставлення, яке підкреслюється рядом слів, що розкривають сутність вершин: самозабуття, овації, квіти, присвяти.
Нерідко у Муратова цілі поетичні твори або їх фрагменти побудовані на протиставленні антонімів(антитезі), у тому числі й контекстуальних: "Чи буває день без ночі? Сміх без сліз? Життя без смерті? Віра без розчарування? Без ненависті любов?" (189), "Стикаються в твоїм магічнім колі Вогонь і крига. Молодість і старість. Ненависть і любов. Смутне й відрадне. Підступне й чесне. Справжнє і парадне." (118). У цих фрагментах концентровано, стисло розкрито сенс життя людини. Виразно сказано про всеосяжність, загальність явищ, що відбуваються в людському житті. Поет називає протилежні точки серед видових явищ і тим виражає родове значення з більш високим ступенем абстракції.
Творам І.Муратова притаманна антитеза через градацію назв часових і просторових: "Нема початку і нема кінця Матерії: існує, хоч ти лусни, І при тобі й без тебе штука ця Небесна і земна, зірки й капуста... Усе рухливе, і воно ж інертне, Усе мінливе, й вічне водночас, Все рівно навпіл: Смертне і безсмертне" (154). Автор називає крайні протилежні точки початок і кінець, небесне і земне і тим виражає більш високий ступінь абстракції часу і простору. Перший елемент матерії символізує космічне явище (зірки), другий земне (капуста). Обидва явища рухливі та інертні, мінливі та вічні, але остання антонімічна пара смертне і безсмертне символізує людину в космічному світі. Ця поезія має, крім ритму вірша і ритму антитези, ще й певні внутрішні ритми: за широтою вираження явищ від більш широкого до більш вузького й конкретного (небесне земне), і за ступенем узагальнення чи конкретизації від більш конкретного до більш абстрактного (земне небесне). І ці два ритми теж протиставляються і перебувають у взаємодії. У цих поетичних рядках виражена діалектика життя: звязок загального і часткового, звязок абстрактного і конкретного, оточуючої дійсності й людини.
Іноді антонімічні опозиції, які утворюють антитезу, служать обрамленням цілої тематичної групи слів, що характеризують градацію якоїсь якості чи закономірності: "Гірка й щаслива доля однолюба: Усе з тієї ж квітки він бере Отруту й мед. Вона любов, і згуба" (1980, 78). Вимальовуються такі ряди контекстуальних синонімів: згуба гіркий, отрута; любов мед, щастя. Коло замкнулося, бо це закономірність для закоханої людини. Тут антонімічні пари гірка щаслива, отрута мед, любов згуба, обєднані в одну тематичну групу, взаємодіють одна з одною, утворюючи канву твору. І.Муратов майстер таких складних конструкцій. Ще давньогрецький філософ Геракліт відзначив: “Одне і теж у нас живе і мертве, бадьоре і спляче, молоде і старе. Та це, змінившись, є те, і зворотно, те, що, змінившись, є це” (“Матер.Др.Грец.”, 1955, 49). І цей закон суперечностей і їх взаємодії використовується в мові, особливо поетичній, для зображення суперечливої сутності явища, діалектики самого життя. І незамінним мовним засобом для вираження таких явищ є антоніми, що якраво виражено в поезії І.Муратова.
Важливим засобом вираження антитези є інтонація протиставлення. У синтагматичних опозиціях з інтонацією різкого протиставлення в І.Муратова особливо чітко виділяються два типи. У першому властивості, якості, дії і т.д. співвідносяться з однією й тією ж особою (предметом), у другому з різними особами та предметами. Диференціюючу роль у структурі таких семантично протилежних компонентів виконує сполучника: "Удень ходив коло овець..., А поночі, як тінь, зникав із хати" (53), "Одним усе видиться чорним, потворним, А другим гарним та неповторним" (69). Таке протиставлення протилежностей також служить засобом актуалізації поняття, на яке автор хоче звернути особливу увагу. У першому прикладі важливими для автора є події, що відбуваються уночі (поночі) і стосуються однієї особи, а в другому яким усе видиться іншим (другим), що підкреслює співвіднесення з різними особами. Крім того, у другому тексті спостерігаємо, як значення протиставлення одних антонімів (одним другим) підкреслюється контрастністю других (потворним гарним), які повязані з першим контекстом слів.
Протиставлятися у поета можуть як нейтральні слова, так і експресивно-синонімічні. Своєрідна експресія виникає при вживан?/p>