Свiтова культура у другiй половинi ХХ столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
и рок-музики: епатажна поведiнка, спiлкування з глядачами (умовний термiн, адже на рок-концертах глядачi завжди були активними учасниками), посилена гучнiсть, дражливий ритм, гiгантськi стадiони та зали. Невдовзi рок-музика практично не iснувала поза складним технiчним втiленням. За допомогою технiки у залi створюСФться феСФрiя, яка сильно загострюСФ естетичнi переживання.
У процесi еволюцiСЧ року емоцiйне збудження дедалi бiльше перетворюСФться на самодостатню мету концерту.
КРЖНО
Мистецтво, не просто специфiчне для ХХ ст., але в певному розумiннi таке, що створило його образ. Кiно народилось в атмосферi фiлософського, технiчного, художнього i наукового пiднесення.
Вже на початку свого розвитку кiно подiлилось на елiтарне та масове. Елiтарне кiно стало експериментальним, при цьому основнi прийоми побудованi на принципах постмодернiзму, з якими ми познайомимось докладнiше i пiзнiше. Зокрема, принцип "текст в текстi" став прийомом "фiльм в фiльмi" (наприклад, фiльм Ф. Феллiнi про режисера, що знiмаСФ фiльм) - один з найпопулярнiших сюжетiв свiтового кiнематографу. Кiнематографiчний iнтертекст та гiпертекст, аналогiчнi лiтературним поняттям, стали набагато ефектнiшi з розвитком та теоретичним оформленням постмодернiзму.
Постмодернiзм смiливо поСФднав масове та iнтелектуальне кiно, комерцiю та елiтарнiсть. В результатi постмодернiстськi фiльми на зразок "Бульварного чтива" Квентiна Тарантiно можуть дивитись глядачi усiх типiв. Звичайний тип отримуСФ насолоду вiд карколомних поворотiв, стрiлянини та приколiв, а елiтарний глядач - смакуСФ iнтертексти та гiпертексти.
Важливi щодо рiзноманiття кiнопродукцiСЧ особливостi нацiонального кiнематографа : кiномистецтво кожноСЧ краСЧни маСФ щось специфiчне, що походить, очевидно, з нацiонального менталiтету.
Центр масового кiно - "фабрика мрiй" Голiвуд. Найбiльша кiлькiсть фiльмiв у другiй половинi ХХ ст. випускаСФться у США.
На прикладi масового кiнематографа бачимо основнi вимоги масовоСЧ культури:
чiткий сюжет з iнтригою та карколомними пригодами, чiткий подiл на жанри.
Навiщо? Це необхiдно для того, щоб жанр був впiзнаний одразу; очiкування не повиннi порушуватись. Тому сюжети масових картин так часто повторюються.
Головнi жанри: детектив, трилер, бойовик, комедiя, мелодрама, фiльм жахiв, фантастика, еротика. Кожний з них СФ замкненим у собi свiтом зi своСЧми законами, якi нi в якому разi не можна переплутати, особливо в кiно, де виробництво повязане з найбiльшою кiлькiстю фiнансових вкладень.
РДвропейський кiнематограф бiльше прагнув до елiтарностi, хоча б тому, що не отримував таких асигнувань.
Неореалiзм - напрям в iталiйському кiно середини 40-50-х рр., виник на хвилi Руху Опору, в умовах розвитку демократичного суспiльства. Першим фiльмом цього напряму був "Рим - вiдкрите мiсто" Р. Розселенi, пройнятий духом антифашистськоСЧ СФдностi. У наступних фiльмах порушувались проблеми безробiття, соцiальноСЧ незахищеностi бiдних людей. Для фiльмiв неореалiстiв характерно: точнiсть деталей, достовiрнiсть показу умов життя народу, лаконiчнiсть, стриманiсть, зйомки на вулицях iз залученням непрофесiйних виконавцiв, в основi iенарiСЧв - газетнi хронiки. Найвiдомiшi фiльми: "Пайза" Р. Росселiнi, "Сонце ще сходить" А. Вергано, "Викрадачi велосипедiв" В. де Сiки, "Рим, об одинадцятiй" та "НемаСФ миру пiд оливами" Дж. де Сантiса, "Земля дрижить" Л. Вiсконтi.
Одна з найцiкавiших постатей повоСФнного кiно Ф. Феллiнi. Його незвичайнi кiнофантазiСЧ порушують релiгiйнi, етичнi та соцiальнi проблеми, прогрес краху людських надiй, цiнностей та iдеалiв. Фiльми Феллiнi "Дорога", "Ночi КабiрiСЧ", "Солодке життя", "Вiсiм з половиною", "Амаркорд", "Джинджер i Фред" створенi за допомогою карнавалiзацiСЧ: фантастики, гротеску, сарказму, iронiСЧ, гри. Творчiсть всесвiтньовiдомих iталiйських кiнорежисерiв М. Антонiонi, Р. Росселiнi, Л. Вiсконтi присвячена дослiдженню психологiчних та соцiальних мотивiв поведiнки сучасноСЧ людини.
Великий iнтерес у свiтi до французькоСЧ "НовоСЧ хвилi" був викликаний перш за все успiхом на мiжнародних кiнофестивалях фiльмiв "На останньому диханнi" Ж.Л. Годара (1959), "400 ударiв" Ф. Трюффо, "Коханцi" Л. Маля (1958), "Хiросiма, любов моя" А. Рене (1959). "Нова хвиля" - це ряд фiльмiв, створених молодими кiнематографiстами часто в непрофесiйних умовах, швидко та недорого. Фiльми не мають СФдиного iдейно-художнього напрямку, крiм несприйняття стереотипних сюжетних традицiй кiнематографа, навали кiнозiрок, розкiшних постановок.
У ФранцiСЧ у 70-х рр. зняв своСЧ кращi стрiчки метр сюрреалiзму в кiно Л. Бунюель ("Скромна принаднiсть буржуазiСЧ", "Привид свободи", "Цей непевний обСФкт бажання").
Фiльм Андрiя Тарковського "Дзеркало" (1974) - один з найскладнiших фiльмiв росiйського кiнематографiчного модернiзму. Характерною для кiно в СРСР була поява фiльмiв для "полицi", якi не випускались у широкий прокат через невiдповiднiсть стандартам соцiалiстичного реалiзму. З фiльмами "Солярiс", "Сталкер", "Андрiй Рубльов" А. Тарковського; стрiчками С. Параджанова, А.Германа та багатьох iнших митцiв глядач познайомився лише пiсля перебудови.
Останнiм часом у звязку з розвитком телебачення дедалi бiльшоСЧ популярностi набувають багатоденнi телесерiали з великою кiлькiстю дiйових осiб та чiтко прогнозованим сюжетом.
Всесвiтньовiдомими СФ кiнофестивалi