Свiтова культура у другiй половинi ХХ столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?iчого не зробили для оновлення художньоСЧ мови прози ХХ ст.
НадзвичайноСЧ популярностi пiсля вiйни набув екзистенцiалiзм - течiя модернiзму. Гасло екзистенцiалiзму: "Нiчого не вийде"; адже свiт позбавлений здорового глузду, хаотичний i некерований, в ньому трагiчно одинока людина шукаСФ свободи крiзь абсурднiсть буття. Найяскравiшi представники напряму: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сiмона де Бовуар (Францiя), Айрiс Мердок (Англiя).
Бере витоки з фiлософiСЧ екзистенцiалiзму "театр абсурду", покликаний демонструвати трагiчнiсть людського iснування, алогiзм вчинкiв та слiв персонажiв, дегуманiзацiю людини та втрату нею моральноСЧ опори. Термiн зявився пiсля паризьких премСФр пСФс Е. РЖонеско "Лиса спiвачка" та С. Беккета "Чекаючи на Годо".
Рiзновидом французькоСЧ модернiстськоСЧ прози 50-60-х рр. став "неороман". На противагу традицiйнiй романичнiй оповiдi, вiн не маСФ сюжетноСЧ чи композицiйноСЧ завершеностi, стверджуСФ замкнену на собi особистiсть (Анрi Роб-Грiйе, Наталi Саррот).
У 80-х рр. у лiтературi починаСФ панувати iронiчний, багатомiрний, сповнений алюзiй, вiртуальних свiтiв постмодернiзм, який, вважають мистецтвознавцi, бере початок вiд "Поминок по Фiннегану" Джеймса Джойса. ПовоСФннi письменники-постмодернiсти: Хулiо Кортасар, Хорхе Луiс Борхес, пiзнiй англомовний Володимир Набоков, Мiлорад Павич, Умберто Еко.
Значну роль в лiтературi вiдiграСФ наукова фантастика, особливо соцiально-полiтичноСЧ та морально-фiлософськоСЧ спрямованостi. Романи-антиутопiСЧ Рея Бредберi "451* за Фаренгейтом", Робера Мерля "Мальвiл" попереджають про бездуховнiсть тоталiтаризму, небезпеку iдеологiчних чвар.
Чи не найбiльшу читацьку аудиторiю в сучасному свiтi маСФ детективна лiтература. Загалом, вона СФ масовим жанром, що даСФ змогу забутися вiд одноманiтноСЧ виробничоСЧ дiяльностi, труднощiв життя, згаяти час. Проте "королева детективу" англiйка Агата Крiстi та французький письменник Жорж Сiменон пiдняли рiвень детектива до високого жанру. Це стосуСФться й постмодернiстського детективу: аналiтичного - "РЖмя троянди" Умберто Еко, прагматичного - "Хазарський словник" Мiлорада Павича.
Для масовоСЧ лiтератури потрiбен чiткий сюжет з iнтригою та пригодами i непорушний подiл на жанри. Серед них найпопулярнiшi: "жiночi романи" - оповiдi про кохання i страждання героСЧв з обовязковим хеппi-ендом; шпигунськi, полiтичнi та кримiнальнi трилери; бiографiСЧ великих та знаменитих людей; iнформацiйно-розважальнi книжки на зразок "100 великих письменникiв", "250 найкрасивiших жiнок свiту", комiкси.
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
З низки течiй у повоСФнному образотворчому мистецтвi можна видiлити три найголовнiшi: соцiальний реалiзм, абстракцiонiзм, сюрреалiзм. Художники, згуртованi соцiальним реалiзмом, вбачали смисл мистецтва в його звязках з дiйснiстю, в суспiльних дiях, в активнiй пропагандi своСЧх iдеалiв. Абстракцiонiзм обСФднав митцiв, захоплених формами, фарбами, кольорами, своСЧм внутрiшнiм свiтом. Сюрреалiсти, спираючись на iнтуiтизм А. Бергсона та теорiю психоаналiзу З. Фрейда, прагнули позбавити процес творчостi контролю з боку розуму, дозволити пiдсвiдомостi виявитись у художнiх творах, пiзнати прихованi областi дiйсностi, недосяжнi для розуму i почуттiв. РЗх творчiсть - стихiйний iмпульс пiдсвiдомостi.
Двi головнi форми соцiального реалiзму:
- неореалiзм (краСЧни ЗахiдноСЧ РДвропи): сприймання життя як драми, в якiй герой шукаСФ, але не знаходить розвязання проблем, цiкавiсть до простоСЧ людини. Представники: основоположник Ренато Гуттузо, Андре Фужерон, графiк Пол Хоггарт;
- соцiалiстичний реалiзм: митець зображав не те, що бачив, а те, що треба було бачити вiдповiдно до генеральноСЧ лiнiСЧ партiСЧ. Представники: живопиii Налбандян, Лопухов, Яблонська, Жилiнський.
З приходом до влади в деяких краСЧнах РДвропи фашистiв, центри абстракцiонiзму, сюрреалiзму перемiстились до Америки. В 1937 р. в Нью-Йорку сiмСФю мiлiонера Гугенхейма був заснований музей безпредметного живопису, у 1939 р. - на грошi Рокфеллера створено Музей сучасного мистецтва. Пiсля другоСЧ свiтовоСЧ вiйни в Америцi зiбрались взагалi усi ультралiвi сили художнього свiту.
Чiльне мiiе у пiслявоСФннi 50-60-тi рр. займають модернiстськi течiСЧ. Свiт захоплений екзистенцiальною лiтературою, драмами "театру абсурду", алогiчнiстю абстракцiонiзму. В твори абстрактного живопису почали вкладати великий капiтал. Найвiдомiшi художники цього напряму: Джексон Полок (вiн ввiв термiн "дрiппiнг" - розбризкування фарб на полотно без застосування пензля), Жорж МатьСФ, Марк Тобi, Ганс Гофман.
Публiка, якiй набрид абстракцiонiзм, прагне картин, на яких "хоч щось зображено". Цю потребу втамовують у 50-х рр. - сюрреалiсти (пiк СЧх популярностi в Америцi), у 60-х рр. - виникаСФ поп-арт.
В 1947 р. з виставки в Нью-Йоркському музеСЧ сучасного мистецтва почався католицький етап сюрреалiзму. Блискучий художник, який уособив в своСЧй творчостi i кульмiнацiю, i кiнець сюрреалiстичного напрямку - одне з двох облич живопису ХХ ст. iспанець Сальвадор Далi (1904 - 1984). Вiн прагне поСФднати релiгiю i науку, вiдобразити свiтовiдчуття людських мас. Його найвiдомiшi картини цього перiоду: "Три сфiнкси Бiкiнi", "Атомний Нерон", "Атомна Леда", "Атомiстичний хрест". У 60-тi рр. сюрреалiзм поступаСФться новiй хвилi абстракцiонiзму та новому напрямку авангардизму - мистецтву поп-арта.
Поп-арт, популярне, народне мистецтво виник в США як реакцiя н