Свiтова культура у другiй половинi ХХ столiття
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
новий iнформацiйний бум - глобалiзацiя всесвiтньоСЧ iнтерактивноСЧ павутини, якою iнформацiя поширюСФться значно швидше i дешевше за будь-який iнший засiб звязку. Насьогоднi (2001 рiк) все частiше у випусках теленовин ведучi посилаються на iнформацiю з РЖнтернету.
- Поява багатомiрноСЧ вiртуальноСЧ реальностi. Наркотик молодi 90-х: вiдеоiгри, в яких людина переживаСФ справжнi емоцiСЧ, при цьому нiяк не дiючи у реальному свiтi.
- ВiдбуваСФться iнтенсивне оновлення виражальних засобiв, художньоСЧ мови в архiтектурi, лiтературi, живописi, музицi, театрi, балетi, кiнематографii.
АРХРЖТЕКТУРА
Архiтектура другоСЧ половини ХХ ст. СФ врiвноваженим симбiозом дихотомiчних теорiй, якi згоднi принаймi в одному: мiсто майбутнього не маСФ нiчого спiльного з сформованими переважно в Середньовiччя СФвропейськими мiстами.
Урбанiстична теорiя будiвництва проголошуСФ мiсто комбiнацiСФю хмарочосiв в сполученнi з вiльними просторами зелених насаджень i складною сiткою транспортних артерiй. Теорiю створив найвидатнiший архiтектор минулого столiття Ле КорбюзьСФ.
Дезурбанiсти спираються на теорiю Е. Хоуарда: будiвництво невеличких мiст-садiв з вiльним плануванням, громадським парком в центрi мiста i розмiщеними у зеленi адмiнiстративними будiвлями i будiвлями культурного призначення, з житловими будинками iндивiдуального плану, з не призначеним для забудiвлi колом сiльськогосподарських територiй навкруги мiста-сада. Подiбнi мiста з населенням не бiльше 32 тис. чоловiк мали утворювати групи навколо великого мiста (але не бiльше 60 тис. чоловiк).
Вiд дезурбанiстичних проектiв йде важливий принцип сучасного мiстобудiвництва: iдея роздiлення пiшоходних та транспортних потокiв.
Найвпливовiший у 20-х рр. ХХ ст. архiтектурний стиль функцiоналiзм (основоположник та iдеолог Вальтер Гропiус) залишив в свiтовiй архiтектурi новi типи житлових будинкiв (з двоповерховими квартирами, коридорного типу), плоскi покриття, економiчнi квартири з вбудованим обладнанням, рацiональним плануванням iнтерСФру.
Органiчна архiтектура Ф.-Л. Райта проповiдуСФ звязок з природою, звернення до людськоСЧ iндивiдуальностi ("у свiтi маСФ бути стiльки типiв будiвель, скiльки iндивiдуумiв"). Послiдовники цього напряму протистоять нiвелюючiй стандартизацiСЧ сучасного життя.
Починаючи з 1940-х рр. цi теорiСЧ варiюються i в чомусь переплiтаються. Першим прикладом рiшення проблеми розселення великих мiст завдяки мiстам-супутникам став проект "Великого Лондона". Проект вiсьми таких мiст в радiусi 30-50 км вiд Лондона належить англiйському архiтектору Патрику Аберкромбi. Пiзнiше зявились "Великий Париж", "Великий Нью-Йорк". Старi мiста розвивались вiд центра до периферiСЧ з постiйним зниженням густини населення до околицi. Зараз все частiш в центрi мiста залишаСФться адмiнiстративний вузел.
ЛРЖТЕРАТУРА
У лiтературi виразно проявилась унiверсальнiсть гуманiзму ХХ столiття. За умов подiлу свiту на "наших" та "ваших", бiльшiсть письменникiв шукаСФ щось наднацiональне, певнi загальнолюдськi цiнностi.
Реалiстична лiтература другоСЧ половини XX ст. оперуСФ найрiзноманiтнiшими прийомами та засобами вiдтворення дiйсностi, СЧй характернi: використання притчових, алегоричних форм, фiлософiчнiсть, потяг до осмислення буття, соцiально-полiтична та морально-психологiчна актуальнiсть.
У 50-х рр. письменникiв хвилюють моральнi причини та наслiдки для людства другоСЧ свiтовоСЧ вiйни, антифашистська боротьба та Рух Опору (Курт Воннегут, Ельза Трiоле, ЛуСЧ Арагон, Анна Зегерс, Генрiх Белль); зявляСФться англiйський антиколонiальний роман (Джеймс Олдрiдж, Десмонд Стюарт).
Незадоволення молодi пiслявоСФнною дiйснiстю - нестабiльнiстю, невпевненiстю, тривожнiстю знайшло вiдображення у творах "битникiв" - "розбитого поколiння" У. Берроуза, А. Гiнзберга, Д. Керуака (США); "розгнiваних молодих людей" Дж. Уейна, Дж. Осборна, Дж. Брейна, К. Емiса (Англiя).
Американський драматург-реалiст Артур Мiллер у своСЧх творах ставить проблему вiдповiдальностi кожного за зло у свiтi. Страждання самотнiх, почуваючи себе неповноцiнними, поетичних натур в черствому i прагматичному оточеннi зображено у пСФсах Теннессi УСЧльямса.
В краСЧнах СхiдноСЧ РДвропи лiтературний розвиток був пiдпорядкований iдеологiчним настановам КомунiстичноСЧ партiСЧ. В республiках СРСР переслiдувалась i знищувалась нацiональна культура. Проте найбiльш цiкавi письменники цього перiоду спирались саме на нацiональнi традицiСЧ своСЧх народiв О. Гончар, Ч. Айтматов, В. Распутiн; за кордоном були вiдомi молодi поети РД. РДвтушенко, А. Вознесенський.
60-70-тi рр. - розквiт "магiчного реалiзму", фантастична художня дiйснiсть СФ засобом пiзнання та вiдображення глибинного, прихованого смислу явищ реального життя (Гарсiа Маркес "Сто рокiв самотностi", Чингiз Айтматов "Бураний полустанок").
Захiд майже одноголосно назвав першi двi третини ХХ ст. епохою модернистського мистецтва. Новiтнiй етап у розвитку нереалiстичних течiй, що прийшовся на останню третину минулого столiття назвали постмодернiзмом. Цей термiн вперше був ужитий у 1976 р. щодо архiтектури, та згодом стало зрозумiло, що вся свiтова культура розвиваСФться у цьому напрямi. Його суть полягаСФ в стираннi кордонiв мiж високим мистецтвом i китчем, наданню значення текстовi в текстi: головне не "що" i не "про що" йдеться у творi, а "як" вiн "конструюСФться". Суто реалiстичнi письменники нiчого або майже