Розвиток транспортного машинобудування в Україні
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
більше 20 років. Ми його почали в 2006 році і вже створили главк по реформуванню залізниць, куди ввійшли професіонали галузі. Але в 2008 році його розігнали як непотрібний. Ось відношення до такого реформування у нас. Зі всіх країн Східної Європи і СНГ реформування залізниць не ведеться тільки в Україні.
В грудні минулого року був прийнятий закон, по якому за бюджетні гроші повинно купувати тільки товари вітчизняного виробника. У тому числі і автомобілі для Кабінету Міністрів, секретаріату президента і так далі. Власник Укравто Таріел Васадзе, розказують, тоді навіть жартував: так я готовий випускати броньовану Таврию-superlong, тільки замовте. Ющенко закон підписав і тут же відправив його на експертизу в Конституційний Суд. Там закон забракували, оскільки він багато чому не відповідає. І вимогам Всесвітньої торгової організації у тому числі.
Щоб зрозуміти, як в країні відносяться до свого автопрому, достатньо подивитися хто на чому їздить. В автопарку Ангели Меркель BMW, Mercedes, Audi і Volkswagen. У Саркозі Renault, Peugeot і Citroen. У Гордона Брауна Jaguar, у Обами Lincoln і Cadillac, у Берлуськоні Maserati. А у Ющенка і Путіна шестисотий Mercedes Pullman.
Були прийняті Закони України Про заходи по державній підтримці суднобудівельної промисловості в Україні і Про спеціальну економічну зону Миколаєву, надаючи преференції українським суднобудівникам.
Проте, на відміну від інших країн, що прийняли подібні закони, Україна практично не просунулася вперед. Чому? Тому що заяви політиків були голослівними, зробленими в більшості своїй під час передвиборних кампаній. Добрі Закони, що дали реальний поштовх відродженню суднобудування і приходу інвестицій, не працюють. Їх ніхто не відміняв, з них всього лише прибрали суть преференції вітчизняним виробникам.
Головним аргументом супротивників преференцій є можливе зменшення податкових і митних надходжень до бюджету. Проте відсутність преференцій приведе в перспективі до зупинки заводів і повного припинення яких-небудь надходжень!
Відповідь на питання, що для уряду важливіше гроші вранці, увечері стільці або навпаки, здається, очевидний. Сьогодні гроші отримає цей уряд, завтра їх не отримає інший.
Єдиний вихід з ситуації залучення стратегічних інвесторів на наші суднобудівельні заводи. Для цього необхідно створити реальні умови, стимулюючі розвиток виробництва. Жодна країна миру з розвинутим суднобудуванням не обійшлася без участі держави в створенні сприятливого клімату для суднобудівельної промисловості. Японія, Південна Корея, а потім Китай, Індія, Вєтнам, Бразилія не є виключенням.
Досвід провідних суднобудівельних країн світу вивчений досконально. Його необхідно тільки використовувати. І першим кроком може стати негайне відновлення дії законів про суднобудування в повному обємі.
Слід зазначити, що українсько-російська співпраця в літакобудуванні і ракетно-космічній промисловості розглядалася в десятилітній Програмі до Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною (підписаному в Києві 31 травня 1997 р.) як пріоритетний напрям створення і розвитку структурообразующих виробництв двох держав. Але, як підтвердила практика їх взаємостосунків, цього виявилося мало. Необхідний ще економічний інтерес, державна підтримка, певна перспектива. Можна припустити, що на той час не всі перераховані компоненти були в наявності. Тому, ймовірно, реально роботи над турбогвинтовим "Ан-140" в Росії початі лише в липні 2003 р., і то - за ініціативою української сторони (тоді ж в Омську був налагоджений випуск іншої "Ановськой моделі" - "Ан-72П" - в рамках сумісної українсько-російської асоціації "Ан-74" "УРАН").
В такому контексті доцільно підкреслити, що Указом Президента України від 27 червня 2008 р. № 597/2008 введено в дію рішення СНБОУ від 30 травня 2008 р. "Про стан виконання Державної комплексної програми розвитку авіаційної промисловості України на період до 2010 року і першочергові задачі розвитку вітчизняного авіабудування ", в якому констатується, що Кабінетом Міністрів України не забезпечено належне виконання цієї програми, і зокрема її головної задачі - зростання виробництва і продажу української авіаційної техніки. За 2002-2007 роки вказана Державна програма профінансована з Державного бюджету України лише на 19,8 відсотки, окрема бюджетна програма по державній підтримці літакобудування через механізм здешевлення кредитів була введена лише з 2007 році. Це привело до фактичної зупинки серійного виробництва літаків, відставанню авіабудівної галузі від світового рівня в науково-дослідній, проектній і виробничій сферах, скороченню кількості висококваліфікованих фахівців в цій галузі". Визнано необхідним здійснити невідкладні заходи по забезпеченню підготовки і затвердженню в установленому порядку Стратегії розвитку вітчизняної авіаційної промисловості і цивільної авіаційної техніки на період до 2020 року, яка б визначила на довгостроковий період: політику в авіабудівній галузі відносно виробництва конкурентоздатної продукції з урахуванням приєднання України до ВТО; стратегічні напрями модернізації і розвитку виробничого, конструкторського, науково-дослідного і кадрового потенціалів авіабудівної галузі; заходи по прискоренню інноваційного розвитку цієї галузі, розвитку високих наукоємних технологій для підвищення науково-технічного потенціалу авіаційної промисловості; дії по висновку відповідних угод про стратегічне партнерство і з