Розвиток ринку страхових послуг в УкраСЧнi
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
?о капiталу i страхових резервiв, а й системи перестрахування.
Саме тодi, коли йдеться про обСФкт страхування, що маСФ високу страхову вартiсть або повязаний з пiдвищеною небезпекою (космiчнi, екологiчнi, великi промисловi ризики тощо), один страховик не завжди в змозi забезпечити страхувальниковi надiйний страховий захист. Тому для створення збалансованого страхового портфеля, пiдвищення фiнансовоСЧ стiйкостi i гарантованого виконання всiх своСЧх зобовязань вiн звертаСФться до послуг перестрахувального ринку.
Правовi засади проведення перестрахування в УкраСЧнi визначають Закон УкраСЧни Про внесення змiн до Закону УкраСЧни Про страхування вiд 4жовтня2001р. №2745-III та постанова Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни Про затвердження Положення про порядок здiйснення операцiй з перестрахування вiд 24жовтня1996р. №1290.
Окремi питання перестрахування регулюють також нормативнi акти Мiнiстерства фiнансiв УкраСЧни, ДержавноСЧ комiсiСЧ з регулювання ринкiв фiнансових послуг (державного органу нагляду за фiнансовими ринками та установами) та iншi вiдомчi нормативнi акти.
Вiдповiдно до ч.1 ст.12 Закону УкраСЧни Про страхування вiд 7березня1996р. №85/96-ВР (далi Закон про страхування) перестрахування це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своСЧх обовязкiв перед страхувальником у iншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який маСФ статус страховика або перестраховика, згiдно iз законодавством краСЧни, в якiй вiн зареСФстрований.[2]
Положення про порядок здiйснення операцiй з перестрахування, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв УкраСЧни вiд 24жовтня1996р. №1290 (далi Положення про перестрахування) визнаСФ перестрахування необхiдною умовою для забезпечення платоспроможностi страховикiв та надiйностi, безпечностi i диверсифiкованостi розмiщення страхових резервiв страховика у випадку, коли:
- страховик бере на себе страховi зобовязання в обсягах, що можуть перевищувати можливостi СЧх виконання за рахунок власних активiв;
- страхова сума за окремим обСФктом i видом страхування перевищуСФ 10% суми сплаченого страхового фонду i створених страхових резервiв на останню звiтну дату;
- перестрахування СФ передумовою здiйснення iнших видiв дiяльностi (мiжнароднi перевезення, експлуатацiя обСФктiв пiдвищеного ризику, великомасштабнi iнвестування тощо).[32, c.72]
Таким чином, страхуСФться пiдприСФмницький ризик самого страховика: вiн укладаСФ договiр страхування iз страхувальником, за що одержуСФ вiд нього вiдповiдну страхову премiю, i потiм пiдстраховуСФ себе на випадок виплати, роздiливши ризик з перестраховиком i сплативши перестрахувальну премiю (можливе утримання з перестраховика перестрахувальноСЧ комiсiСЧ).
Процес передачi ризику в перестрахування називаСФться перестрахувальною цесiСФю. Страховик (страхова компанiя), який бере на себе ризик за договором страхування i передаСФ його у перестрахування, iменуСФться перестрахувальником, а приймаючий перестраховиком.[26,c. 96]
Законодавство допускаСФ послiдовне укладання двох або кiлькох договорiв перестрахування: взявши на себе ризик першого страховика перестрахувальника, перестраховик у свою чергу може передати його iншому перестраховику i далi по ланцюжку. При цьому кожний перестрахувальник може передавати ризик повнiстю або частково, залишаючи собi частину ризику так зване власне утримання.
Подальша передача ризику називаСФться ретроцесiСФю. Вiдповiдно перестраховика, який бере ризик у перестрахування i передаСФ його в подальше перестрахування, iменують ретроцедентом, а приймаючого ретроцесiонером.
При настаннi страхового випадку страхувальник звертаСФться за виплатою до свого страховика, який, вiдповiдно до закону, здiйснюСФ належну йому виплату в повному обсязi. Таким чином, iнтерес страхувальника цiлком задовольняСФться. Пiсля цього перший страховик перестрахувальник вимагаСФ вiдшкодування частки збиткiв перестраховиком (перестраховиками), який у свою чергу, виплативши все, що вiдповiдаСФ його зобовязанням перед першим страховиком, звертаСФться до свого ретроцесiонера i т.д.
Кожному клiСФнту страхових компанiй слiд знати, що вiдповiдальним за виплату страхового вiдшкодування перед ним залишаСФться той страховик, який безпосередньо уклав з ним договiр страхування (ст.12 Закону про страхування).[1] Перестраховики лише гарантують першому страховику вiдшкодування своСЧх часток у його збитку, вони не вступають у вiдносини з клiСФнтом. Останнiй може й не знати про СЧхнСФ iснування.
Тому, на перший погляд, усi питання, повязанi з перестрахуванням ризикiв, не мають особливо турбувати страхувальника або застраховану особу (вигодонабувача). Але, на практицi iнодi виникають ситуацiСЧ, коли клiСФнту до укладання договору з тiСФю чи iншою страховою компанiСФю доцiльно обговорити саму можливiсть та умови перестрахування або позначити своСЧ переваги й побажання при виборi перестраховика.
Прямий страховик у деяких випадках повiдомляСФ клiСФнту, в яких вiдомих i надiйних перестраховикiв перестраховуватиметься його ризик. Зазначимо, що в таких ситуацiях при невиплатi страховиком вiдшкодування страхувальник не маСФ права предявляти вимоги безпосередньо до перестраховикiв.
Для клiСФнта, що уклав договiр страхування, важливим СФ той факт, що страховик добровiльно перестраховуСФ прийнятi ризики в солiдних страхових або перестрахувальних компанiях. Адже при уклада