Розвиток перукарського мистецтва в різні історичні часи
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ко
Основні види і форми зачісок. На початку XVII століття продовжує відчуватися вплив іспанських мод. Чоловіки носили зачіски-типу Анрікатр в наслідування Генріху IV. Бороди і вуса були доповненням до цих зачісок. В 1620 1630 роках силует міняється. Коротке волосся починає відрощувати, розповсюджується зачіска з скручених довгих і напівдовгого волосся, що спускається окремими локонами на плечі і спину. На подовження зачісок вплинула також зміна форми комірів. Відкладні коміри дозволили розпустити довгі локони по плечах. З того часу аристократи і придворні носять тільки довге волосся, коротка стрижка забута. Незабаром зявляються різні варіанти дитячої зачіски (коли Людовик XIV був дитиною) однією з них стала зачіска придворного чепуруна герцога Лотарінгського Каденетта. Зачіска була пасмами природного волосся, підстриженого сходами. Розділені на дві рівні частини, вони обрамляли особу з двох сторін.
На лобі вистригав невеликий рівний чубок. З лівого боку пасма запліталися в тонку кіску, на кінці вона прикрашала бантом і коштовностями. Зачіска а-ля Каденетт стала найпопулярнішою серед придворних і дворянства, а також в армії, де проіснувала до XVIII століття і викликала хвилю наслідувань. Одним з варіантів її була зачіска комета, що отримала таку назву, можливо, тому, що пасмо волосся з одного боку було довшим інших і нагадувало хвіст комети. Зявилися зачіски з любовними локонами одним або двома, завязаними на кінці стрічками неодмінно того кольору, який любила пані серця. При цих зачісках носили в лівому вусі сережку з великою перлиною у вигляді краплі.
Зачіски низьких верств населення мало змінилися в порівнянні з середньовіччям. Буржуазія, дрібні ремісники, городяни носили пейзанські зачіски, бороди і вуса самої різної форми.
З 1624 року в моду входить пишний завитий парик. Першим володарем такого парика вважається французький абат Рівера, що звернувся до перукарів в 1620 року з незвичайним замовленням. Мистецтво перукарів дозволило удосконалити громіздкі, незручні волосяні вироби, якими були перші парики. Королівський лейб-медик Ерве знайшов спосіб прикріплювати волосся до маленьких шапочок, обтягнутих шовковою тонкою сіткою. Парики набувають форми природних зачісок і міцно входять в життя всіх верств населення. Зачіски на париках поступово змінилися. Завивка здійснювалася гарячим способом, за допомогою пару, що було у той час великою новиною. В більшості випадків це були локони, скручені і укладені горизонтальними рядами, з щільним чубком треба лобом і глибоким подовжнім проділом). Бріди парика, розташовані на грудях, часто перевязувалися стрічками фавор або на кінці завязувалися вузлом.
Наймоднішою борідкою цього часу вважається муш маленький пучок волосся під нижньою губою. Ця мода була введена Людовиком XIII. Усунений від справ властолюбним кардиналом Рішельє, він займався від нудьги всякими дурницями. Одного дня він власноручно поголив всіх офіцерів свого полку, залишивши їм на підборідді маленький кущик волосся. З того часу така борода стала називатися муш або а-ля ройял (по-королівські). Ця мода збереглася до 60-х років. Бороди середньої величини носило тільки духівництво, учені, аптекарі, лікарі, старі люди.
В XVII столітті у Франції при дворі короля Людовика XIV мода на бороди і вуса різко змінилася. Наслідуючи молодому королю, придворні сталі носити вуса шевальє. Вони мали форму вузької смужки над верхньою губою, кінці були скручені. В армії вуса носили тільки офіцери. Вуса вважалися символом аристократизму, привілеєм королівських мушкетерів. Ремісники і селяни носили більш широкі бороди і вуса.
Після закінчення Тридцятирічної війни вигляд чоловіків починає втрачати войовничість, придбаваючи риси інфантильності, жіночності. При королівському дворі, що влаштувався у Версалі, створюється штат кваліфікованих художників по зачісці перукарів. З роками число їх збільшується з пятдесяти до декількох стільників. Перукарська справа в другій половині XVII століття досягає розквіту. Мистецтво виготовлення париків стало так абсолютно і невигідні шевелюри такі прекрасні, що до Франції посипалися замовлення на виготовлення париків від всіх франтів Європи, включаючи Росію. Парики сталі предметом комерції, експорту. Прибутки від їх реалізації були вельми значними. Парик алонжевий, тобто подовжений, затверджений як офіційний парик при королівському дворі, коштував 1000 екю, ціна білявих париків з натурального жіночого волосся доходила до двох-трьох тисяч екю. Придворні пані повинні були мати декілька париків різного кольору каштановий, чорний, сірий, русявий, білявий, білий. Парики носили також буржуазію і ремісники. По розмірах вони були значно коротшими і мало, зачіска була скромнішою, менш помпезній. Відповідно і ціна була значно меншою.
Парики робили з різних матеріалів натурального волосся, волосся з шерсті тварин, морської трави, волокон кукурудзи і проса. Якщо парики робилися з темного волосся, то їх сильно запудрювали. Якнайбільше для виготовлення париків цінувалися жіночі коси світлих тонів, що привозяться з Фландрії, Бретані. Був виданий спеціальний королівський указ, що забороняв аристократам, за винятком королівського прізвища, використовувати волосся світлого кольору для париків. Тому темне волосся освітляли, вдаючись до допомоги муки, пудри, каоліну. Парик став офіційним головним убором вищого суспільства, не дивля