Розвиток мiiевого самоврядування i формування та розвиток бюджетних вiдносин
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ьким i поляками був укладений мирний договiр (Зборiвський трактат, затверджений сеймом наприкiнцi 1649 р.), що передбачав право православних мiщан входити до складу мунiципальних урядiв.
За часiв Гетьманщини з-пiд юрисдикцiСЧ полковникiв були вилученi мiста, що мали самоврядування на основi магдебурзького права, пiдтверджене царськими грамотами. Цi мiста дiстали у власнiсть значнi земельнi володiння: поля, сiнокоси й лiси. На утримання органiв мiського самоврядування йшло мито з привiзного краму, з ремiсникiв, iз заСЧжджих дворiв та лазень, з млинiв, броварень, цегелень, мостове, вагове, комiрне тощо.
У 17641783 рр. було лiквiдовано Гетьманщину й автономний устрiй УкраСЧни, а з ним i Магдебурзьке право в СЧСЧ мiстах. У 1785 р., вiдповiдно до виданоСЧ iмператрицею Катериною РЖРЖ Жалованой грамоты городам, на Лiвобережнiй та Слобiдськiй УкраСЧнi створюються новi органи станового мiiевого самоврядування мiськi думи. Це знаменувало унiфiкацiю форм органiзацiСЧ суспiльного життя в РосiСЧ та УкраСЧнi.
У 1796 р. iмператор Павло РЖ спробував поновити iснуючу ранiше структуру управлiння в УкраСЧнi, але вiдродити Магдебурзьке право вже не вдалося. У 1831 р. було видано царський указ про офiцiйну вiдмiну Магдебурзького права. Указом царя Миколи РЖ вiд 23 грудня 1834 р. Магдебурзьке право було скасовано i в КиСФвi. Пiсля цього в УкраСЧнi тривало формування загальноiмперських органiв мiiевого самоврядування. У 1838 р. Микола РЖ запровадив мiiеве станове самоврядування для державних селян та вiльних трудiвникiв.
Значний вплив на суспiльне життя УкраСЧни мала проведена Олександром II у 1864 р. земська реформа. В РДвропейськiй частинi РосiйськоСЧ iмперiСЧ, включаючи Лiвобережну та Слобiдську УкраСЧну, засновувалися земськi установи як органи мiiевого (регiонального) самоврядування. Введення в дiю в 1864 р. Положення про земськi установи здiйснювали тимчасовi волоснi комiсiСЧ, що складалися з представника дворянства, мiського голови, чиновникiв вiд палати державного майна i вiд контори удiльних селян. Положення 1864 р. дiлило виборцiв на три курiСЧ:
- землевласники всiх станiв;
- власники нерухомого майна в мiстi;
- сiльськi товариства.
Вибори проводились окремо: вiд перших двох курiй на зСЧздах СЧх представникiв. На зСЧздi представникiв першоСЧ курiСЧ могли перебувати великi i середнi помiщики; другоСЧ домовласники, фабриканти, купцi тощо. У виборах не могли брати участь:
- особи молодшi 25 рокiв;
- судимi i не виправданi судом;
- звiльненi з посади;
- що знаходяться пiд слiдством;
- виключенi з духовного вiдомства.
Вибори гласних вiд селян були багаторiвневими. Гласнi обиралися на три роки. Пiсля обрання гласних обирались уСЧзнi земськi збори. На першому засiданнi уСЧзнi гласнi обирали зi свого середовища губернських гласних: вiд 6-ти волостей один губернський гласний. Губернськi збори проводились один раз на рiк, але могли скликатися i позачерговi збори. Для поточноСЧ роботи i уСЧзнi, i губернськi збори обирали Управи у складi 3-х чоловiк: голови i двох членiв. В основi Положення 1864 року був закладений принцип майнового цензу, з селянами рахувались мало. Домiнуючий вплив на мiiевi справи належав дворянству. У вiданнi земських установ знаходилося:
- утримання дорiг, мостiв, перевезень;
- винаймання будiвель для станових приставiв, судових слiдчих;
- утримання канцелярiй посередницьких комiсiй;
- утримання мiiевих установ з селянських справ;
- утримання статистичних комiтетiв;
- розвиток торгiвлi i промислу.
Земство розпоряджалось мiзерними матерiальними можливостями. Головним джерелом доходiв було право оподатковувати платникiв новими податками. Земство могло асигнувати певнi суми на справи народноСЧ освiти, але розпоряджатися цими сумами не мало права. Земства не користувалися повною свободою i самостiйнiстю. Будь-яка постанова могла бути опротестована губернатором.
16 червня 1870 р. було прийнято Мiстове Положення Олександра РЖРЖ. Згiдно з ним виборче право (активне i пасивне) надавалось кожному жителю мiста, якщо вiн був росiйським пiдданими, не молодшим 25 рокiв та володiв в межах мiста будь-яким нерухомим майном.
Нове Земське Положення фактично не мало звязку з iдеСФю самоврядування. Воно позбавляло виборчого права духовенство, селянство, товариства, селян, якi володiють в волостi приватною землею, власникiв торгових, промислових установ, а також СФвреСЧв. По сутi був знищений принцип виборностi управ. У 1892 р. Мiстове Положення значно врiзало виборче право для жителiв мiст, що призвело до зменшення числа виборцiв у 6-8 разiв. Зменшена була i кiлькiсть гласних (приблизно у два рази). Вiдбулись також змiни у внутрiшньому устроСЧ органiв мiiевого управлiння: управа стала бiльш незалежною вiд думи, права мiського голови були розширенi за рахунок прав гласних, дума позбавлена права вiддавати пiд суд членiв управи. Реформа 18901892 рр. вiдкинула становлення мiiевоСЧ влади далеко назад. Реально iснуюче земство не протрималось i 25 рокiв.
Схожi процеси у другiй половинi XIX i на початку XX столiття вiдбувалися в Галичинi, що перебувала в складi Австро-Угорщини. Мiiеве самоврядування там було засноване на принципах австрiйського закону про громади вiд 5 березня 1861 року, який встановлював засади мiiевого самоврядування в iмперiСЧ. Галичина була коронним краСФм у складi АвстрiйськоСЧ iмперiСЧ i Галицький сейм 12 серпня 1866 р. прийняв закон про громади для Галичини разом з виборчою