Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ськ. В умовах поступового скорочення земель, придатних для вирощування культурних рослин, це сприяло зростанню ролі скотарства у неолітичній економіці. Такий процес добре простежується на пізніх етапах розвитку культури лінійно-стрічкової кераміки та Трипілля.
Мотичні землероби пасли худобу неподалік від селищ. На час визрівання врожаю її відганяли подалі від посівів. Так зароджувалася найдавніша відгонна форма скотарства, їй властиве випасання худоби влітку на пасовиськах, віддалених від постійних поселень. Саме цей найдавніший різновид скотарства дав змогу суспільствам з відтворюючою економікою просунутися ще далі в ліси північної зони Європи.
В IV тис. до н. є. людність культури лійчастого посуду, що постала як результат впливу на місцеві мисливсько-рибальські суспільства культури лінійно-стрічкової кераміки, колонізувала Німецьку та Польську низини до Балтійського узбережжя. Сталося це завдяки освоєнню відгонної форми скотарства. Воно створило умови для поширення й розквіту відтворюючої економіки у безмежних степах Євразії у IV-II тис. до н. є. Однак це відбулося в наступну після неоліту енеолітичну добу у винятково сприятливих для тваринництва умовах аридизації клімату, що призвело, з одного боку, до колапсу Балканської землеробської протоцивілізації, а з іншого до небувалого поширення степів. Це стимулювало виокремлення скотарства в окрему галузь економіки і швидке розселення перших скотарських народів з індоєвропейським мовно-культурним комплексом безкраїми євразійськими степами від Дунаю до Монголії і далі до Індії та Ірану.
Останнім часом дедалі більшого визнання у наукових колах отримують погляди О. Шрадера (1883) та Г. Чайлда (1926, 1950), які вважали, що перший імпульс до європеїзації Євразії пішов від найдавніших скотарів північно-причорноморських степів та лісостепів. [29]
За цією версією, яка, на нашу думку, найбільш переконлива й аргументована, найдавніші індоєвропейці виникли на півдні України внаслідок складних історичних процесів, що привели до відокремлення скотарства в окрему галузь первісної економіки. У загальних рисах вони розглядалися у попередньому розділі. Там же показано, як внаслідок аграрної колонізації балканських землеробів були вичерпані резерви мотичного землеробства в Європі. Подальше поширення відтворюючої економіки у степовій та лісовій зонах вимагало збільшення ролі скотарства. Цьому сприяла прогресуюча аридизація клімату, що вела до кризи землеробської економіки Балкан.
Виокремлення скотарства із змішаної землеробсько-скотарської економіки у самостійну галузь сталося на півдні України на кордоні зайнятих мотичними землеробами родючих чорноземів Правобережжя Дніпра та євпропейських степів, що з цього часу стали домівкою рухливих і войовничих скотарських народів.
Отже, у IV тис. до н. є. територія України стала порубіжжям між осілими, миролюбними землеробами Європи та агресивними номадами євразійського степу. Це визначило її історичну долю на майбутні 5 тис. років до XVIII ст.
Саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост трипільську культуру безпосередньо впливала на предків майбутніх скотарів - мисливців та рибалок лісостепових басейнів Дніпра та Дінця. Останні отримали від балканських нащадків найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу не лише навички відтворюючого господарства, а й близькосхідну сільськогосподарську термінологію, що простежена лінгвістами у мові праіндоєвропейців. [14, 69]
Отримані від трипільців скотарські навички прижилися і швидко розвинулися у сприятливих умовах степів та лісостепів Лівобережної України. Стада корів та овець пересувалися у пошуках пасовиськ, що вимагало від скотарів рухливого способу життя. Це стимулювало швидке поширення колісного транспорту, а також приручення у IV тис. до н. є. коня.
Постійні переходи у пошуках пасовиськ призводили до військових сутичок із сусідами та мілітаризації суспільства. У скотарів на відміну від землеробів не жінка, а чоловік є головною фігурою в сімї та роді, оскільки все життєзабезпечення лежить на пастухах та воїнах. Можливість накопичення худоби в одних руках створила умови для майнового розшарування суспільства. Зявляється військова еліта. Мілітаризація зумовила будівництво найдавніших фортець, поширення культів верховного бога-воїна та пастуха, бойової колісниці, зброї, коня, сонця-колеса, вогню.
Ці ранні напівкочові скотарі залишили мало поселень, але величезну кількість могил. Археологи пізнають їх за так званим поховальним степовим комплексом. Найважливішими елементами такого комплексу є курганний насип, покладення небіжчика на спині з підгнутими ногами, посипання його червоною вохрою. В могили нерідко клали зброю (камяні бойові молоти та булави, грубі глиняні горщики, орнаментовані наколами та відбитками шнура, камяні антропоморфні стели). Нерідко в кутках могильної ями знаходять колеса, які символізували поховальний віз.
Найдавнішими скотарями півдня України були середньостогівські племена конярів, що проживали у IV тис. до н. є. між Дніпром та Доном [15, 26-30]. Від них походить ямна археологічна культура, носії якої просунулися з Північного Причорноморя по степовій зоні на захід у Подунавя, на південь у Передкавказзя та на схід у Поволжя, північний Казахстан і навіть далі до Алтаю.
Аридизація клімату та навала причорноморських скотарів наприкінці V-IV тис. до н. є. зумовили колапс землеробського неолі?/p>