Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?вістю, займають поховання з возами, або їх частинами. Цей вид транспорту виник внаслідок розвитку скотарського господарства і рухливого способу життя. Вози для рухливих скотарів були житлом на стоянках і під час кочування, і засобом для перевезення майна, різних вантажів. В умовах сформованого рухливого господарства вози відіграють не тільки значиму роль в виробництві, але й стають певним духовним символом в поховальному обряді. Не випадково більшість поховань з транспортом супроводжуються лише колесами, рідше частинами возів і зовсім рідко цілими возами. Використання колісного транспорту в обрядодіях є наслідком тривалого існування виробничо-побутової практики.
Система пасовисьок. Система пасовиськ широке поняття. Вона обслуговує всі форми скотарства від приселищного до кочового.
Формування системи пасовиськ залежить від різних чинників і, перш за все від кліматичних умов і, насамперед, від репродуктивності степу. Але, зрештою, система пасовиськ залежить від типу скотарського господарства і соціальної організації скотарів, хоча останні фактори є, в свою чергу, обумовленими, значною мірою, формами економічної адаптації населення до місцевого природного оточення.
В Північному Причорноморї формування системи пасовиськ починається, напевне, з часів неоліту (Даниленко, 1969). У подальшому в епоху міді вона вдосконалюється. [9, 112]
Моделювання системи пасовиськ першої половини ІІ тис. до н.е. базується на методичних рекомендаціях С.І.Руденко, який розділяє скотарство на осіле, відгінне, або пасовищне, напівкочове та кочове. [14, 67]
Не всі форми скотарського господарства можливо прослідкувати на археологічному матеріалі, тому пропонується осілу і відгінну форму скотарства, якщо не вдається їх розподілити, розглядати під назвою “осіле”. Тільки з переходом до напівкочового і кочового скотарства відбуваються зміни в матеріальній культурі, які фіксуються археологічно. В такому випадку, при неможливості їх розподілу, таке господарство може називатись “рухливе” [17, 44-45].
В Північному Причорноморї система пасовиськ реконструюється, зокрема, по розміщенню курганів. Зясовується нерівномірність їх розподілу по степовій території.
Як показує картографування курганів в одному з районів Буджаку (Тарутинський район), з 234 курганів 124 знаходяться на берегах річок Когильник і Чага, які мають широкі пойми і різну висоту берегових схилів: лівий пологий, правий високий та крутий, з якого на декілька кілометрів проглядається долина. Саме тут, за етнографічними даними скотарі влаштовували тимчасові стійбища. [16, 13-19]
Невипадково на високому березі знаходиться і більше курганів, ніж на протилежному пологому. В долинах річок більше якіснішого корму для тварин. Річки були надійним джерелом питної води і водопоїв тварин, місцем для рибних промислів. В поймах існували кращі умови для збереження тварин взимку.
Топографія курганів співпадає з маршрутами кочівок рухливого скотарського населення. Принаймні за цими маршрутами кочували ногайці Буджацької орди, у межиріччі Дунаю і Дністра на площі 150 х 200 верст. Маршрути сезонних переходів скотарів пролягали вздовж річок. За літо вони перекочовували 3-4 рази. Відстань між стоянками складала 10-12 верст, а між аулами - 8-10 верст. [15, 25]
Подібною до цієї могла бути система пасовиськ і первісних скотарів, адже форми утримання тварин при екстенсивному скотарстві визначались станом природних умов і існували практично без змін тривалий час.
Спеціалізація скотарства. Спеціалізоване скотарство одна з умов існування рухливого господарства.
На формування спеціалізованого скотарства вказує існуюче співвідношення видів тварин в домашньому стаді. В осілому господарстві обмежені можливості збільшення поголівя всіх видів, тому перевага надається тваринам найбільш практичним коровам та волам, які погано переносять тривалі кочівки, а в зимовий період не здатні добувати корм з-під снігу. Зате з цим добре справляються коні, які, до того ж, легко долають значні відстані. Значні відстані здатні долати і вівці.
В результаті, в осілому комплексному господарстві за чисельністю переважає велика рогата худоба і практикується розведення свиней. Рухливі скотарі надають перевагу вівцям та коням. Така особливість співвідношення видів тварин в домашньому стаді просліджується як за даними етнографії, так і за даними археології, зокрема остеологічного матеріалу. Для епохи енеоліту-бронзи це один з основних критеріїв визначення типу господарства. Так відсоток великої рогатої худоби на довготривалих поселеннях значний. В той же час у населення “відкритого степу” обмаль поселень, а в складі стада переважають вівці, або кози. Вже в енеоліті існує регіональна спеціалізація населення. В східних районах північно-причорноморських степів домінує кінь, в західних - велика і мала рогата худоба.
Жертовна страва скотарів в курганних похованнях також здебільшого складалася з коней, або дрібної рогатої худоби. Вважається, що вибір жертовної тварини, можливо, повязується з культовими традиціями, а ритуальними стають тварини, що складають основу скотарського господарського укладу.
На памятках другої половини ІІ тис. до н.е. простежуються відчутні зміни в співвідношенні тварин в стаді. В епоху пізньої бронзи населення степової зони віддає перевагу великій рогатій худобі. В цей час населення спеціалізується на розведенні не кочових домашніх тварин.
Висновки
Перші прояви відтворюю?/p>