Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ідному Поліссі німанська.
Як зазначалося вище, ранньоземлеробська колонізація Європи з Близького Сходу в VII-IV тис. до н. є. відбувалася за принципом "набігаючої демографічної хвилі" [234, с. 150]. Перехід до відтворюючої економіки поліпшував харчування населення й зумовлював демографічний вибух. Люди розселялися у пошуках придатних для землеробства ґрунтів на території, де відтворююче господарство було ще невідоме. Оскільки щільність мисливського населення була в десятки разів менша, а культурний розвиток значно нижчий порівняно з неолітичними прибульцями, останні, як правило, поглинали, асимілювали автохтонних мисливців.
Мезолітичні лісові рибалки та мисливці, з одного боку, і ранньонеолітичні мотичні землероби з іншого, як правило, експлуатували різні екологічні ніші первісної Європи. Перші концентрувалися у багатих дичиною лісах Великих Європейських низин, Балтії, Північно-Східної Європи, у болотистих заплавах великих річок. Ранніх землеробів принаджували насамперед родючі ґрунти річкових долин Балканського півострова, Подунавя та лісових плато середньої смуги Європи.
Нечисленне й відстале мисливсько-рибальське населення, можливо, й знищувалося прибульцями з півдня. Внаслідок цього на землях Європи відбувалася повна зміна не лише господарства, культури, а й антропологічного типу населення. Якщо автохтонна мисливська людність була носієм масивного, кроманьйонського антропологічного типу, то найдавніші землероби Балкан та Подунавя були грацильними середземноморцями.
Такий у загальних рисах механізм освоєння неолітичним населенням територій з родючими ґрунтами: Балкан, Подунавя, Центральної Європи.
Яскраві приклади такої взаємодії з аборигенами дають культури лінійно-стрічкової кераміки лесових узвиш Європи та трипільська Правобережної України.
Підсічно-вогневий спосіб ведення землеробського господарства дав змогу племенам лінійно-стрічкової кераміки протягом V тис. до н. є. освоїти усі родючі лесові ґрунти Середньої Європи. На півночі вони досягли заселених лісовими мисливцями та рибалками непридатних для мотичних землеробів середньоєвропейських низин (Німецької, Польської, Поліської).
У Східній Європі трипільці, просуваючись з Нижнього Подунавя у північно-східному напрямку, колонізували родючі чорноземи Правобережної України і в середині IV тис. до н. є. вийшли до боліт Полісся та плавнів Дніпра.
Так були вичерпані резерви екстенсивного розвитку мотичного землеробства в Європі. Подальше поширення відтворюючого господарства у степовій та лісовій зонах вимагало збільшення ролі скотарства.
Кордон між прибулою з півдня неолітичною людністю на аборигенами Європи (лісовими мисливцями) на певний час стабілізувався по межі двох природно-ландшафтних зон: лісових плато середньої смуги Європи та середньоєвропейських низин з їх порослими сосново-березовими лісами, заболоченими та піщанистими ґрунтами. Останні були непридатні для мотичного землеробства і не приваблювали неолітичних колоністів. Вкриті лісом та річками Німецька, Польська, Поліська низини та Середнє Подніпровя були багаті на дичину та рибу. Тут законсервувалося на певний час архаїчне мисливсько-рибальське суспільство.
Однак наростаюча криза мисливського господарства через зменшення чисельності промислових тварин штовхала мисливців до запозичення від своїх більш розвинутих південних неолітичних сусідів різноманітних нововведень. Насамперед це технологія виготовлення глиняного посуду.
Якщо землеробам посуд потрібен для зберігання зерна та приготування каші, то мисливцям для відварювання мяса та риби, адже через активний мисливський промисел дедалі складніше було здобувати їжу в лісі чи річці.
Згодом лісові суспільства Європи запозичили у неолітичних племен перші навички відтворюючої економіки, металургії та ін.
Археологічні дані свідчать, що аборигени Німецької, Польської, Поліської низин та Середнього Подніпровя протягом V-IV тис. до н. є. розвивалися під сильним впливом неолітичної людності Центральної Європи, яка була нащадком культурних традицій найдавніших землеробів і тваринників Малої Азії. [26, 161]
Отже, в VI-IV тис. до н. є. в лісостепах Правобережної України розвивалися ранньоземлеробські культури (буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, трипільська), тісно повязані зі світом найдавніших у Європі балканських землеробів. На північ від них у Поліссі та в Подніпровї жили місцеві мисливці та рибалки. Під сильним впливом з Правобережжя тут виникло кілька мисливсько-рибальських неолітичних культур: німанська західного Полісся, дніпро-донецька Київщини та дніпровського Лівобережжя, сурсько-дніпровська Надпорожжя та Приазовя. Ці мисливсько-рибальські автохтонні спільноти мали гостродонний глиняний посуд, прикрашений відступаючими наколами гребінця чи палички. [7, 301]
Правобережні землероби і тваринники ліпили з глини різноманітний досконалий плоскодонний посуд з лінійним орнаментом. Взаємодія цих різних світів європейського неоліту являє собою велику наукову проблему.
Розділ ІІІ. Виділення скотарства в окрему галузь господарства
Передумови виділення скотарства в окрему галузь відтворюючої економіки почали складатися ще в суспільствах мотичних землеробів Центральної Європи у V тис. до н. є.
Винищення лісу вело до збільшення ролі потенційних пасови