Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?их форм господарства на території України, зокрема початок приручення тварин, належать ще до мезолітичної епохи. Цим же часом у країнах Стародавнього Сходу фіксуються й перші спроби вирощування злаків (даний період у розвитку людства інколи називають безкерамічним неолітом). Проте остаточне закріплення землеробства і скотарства в побуті древнього населення сталося пізніше.
Неоліт виключно важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі.
Неоліт завершальний етап камяної доби. Саме з неолітичною епохою повязують поширення відтворюючих форм господарства і початок виробництва кераміки. Важливою рисою неоліту є утворення культурно-історичних областей, до складу яких, як правило, входять кілька археологічних культур, що розташовані у різних ландшафтних зонах і мають спільні риси.
Оцінюючи значення переходу від привласнюючи форм господарства (мисливства, рибальства, збиральництва) до відтворюючих, який відбувся загалом у неоліті, дослідники називають цей процес неолітичною революцією.
Епіцентром зародження землеробства і скотарства був Схід (західні схили Іранського плоскогіря, Мала Азія, Палестина). Саме тут розташовуються поселення, де відкриті найдавніші рештки
культурних злаків і сліди доместикації тварин. За методом С14 вони датуються IXVII тис. до н. е. Згодом культурні злаки та свійські тварини зявилися й на інших територіях Старого Світу: в Середній Азії, Прикаспії, на Балканах, у Східній Європі, в тому числі й у межах сучасної України.
Землеробство виникло із збиральництва, яким займалися переважно жінки. Поступово вони перейшли від збирання корисних рослин до їх вирощування. Поява культурних злаків на території України відноситься до ранньонеолітичного часу. Відбитки зерен (пшениці трьох сортів, ячменю, проса) на кераміці знайдено на поселеннях буго-дністровської культури Сороки, Руптура та ін. Всі названі види, а також овес, вика й жито, культивувалися і носіями культури лінійно-стрічкової кераміки. Відбитки зерен ячменю та пшениці збереглися на кераміці раннього етапу дніпро-донецької культури (Віта Литовська під Києвом, Розничі, Коник, Оболонь та інші на Волині).
У VI тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік осель.
Поряд з традиційними мисливством і рибальством існували скотарство та землеробство. Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії, мабуть, вже прирученими.
Вважають, що орне землеробство зародилось теж у передньоазійському регіоні в VII-VI тис. до н.е., звідти проникло в Південну та Центральну Європу, а на початку V тис. до н.е. зявилося на теренах України. Цим же шляхом поширюються і найдавніші культи та вірування землеробів, деякі основні форми посуду та його орнаментація, а пізніше і металургія.
Проте не слід відкидати і можливості паралельного самостійного виникнення землеробства в Україні. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали кремяними серпами, а зерно розтирали на муку на камяних зернотерках. І хоч первісні стада і поля були ще невеликі, людина вже була в змозі створювати запаси харчів, щоб не залежати від наслідків полювання, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя.
Перехід від привласнюючих до відтворюючих видів господарювання землеробства та скотарства становить сенс палеоекономічних змін, які отримали назву аграрної або неолітичної революції. Швидкість переходу до нових форм господарювання залежала від близькості культурних центрів, інтенсивності міграційних процесів, особливостей ґрунтів, природних ресурсів в цілому. Наприклад, віддалені від центрів неолітизації райони Полісся з бідними піщаними ґрунтами певний час залишалися на попередніх позиціях привласнюючого господарства. Тут ще довго домінували мисливство, рибальство, збиральництво. Господарські новації хоч ставали їм відомі і були спроби заняття рільництвом, не могли розвинутися до кінця енеоліту.
Родючі ж лесові ґрунти Волинської височини стали ареною заселення мігруючих з південного заходу носіїв дунайської культури (інша назва культура лінійно-стрічкової кераміки), які були першими класичними землеробами та скотарями на теренах України.
На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсько-рибальські племена, на південному заході землеробсько-скотарські. Це були два світи, що різнилися між собою походженням, побутом, звичаями та віруваннями. Культура північно-східних пізньо-кроманйонських племен була набагато примітивнішою порівняно з культурою племен Наддністрянщини, Закарпаття та Надбужжя.
Населення землеробсько-скотарської зони належало до середземноморського антропологічного типу й було генетично повязане із культурами Балкано-Дунайського регіону. В Україні виявлено понад 500 неолітичних памяток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур.
Найраніші з них знаходились на Закарпатті в басейні Тиси та у Наддністрянщині і Надбужжі. У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, зявляються нові культи та вірування, пов