Репресії проти селян. Розкуркулення
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
µнцями наглядали чекісти, ніякі цивільні структури не передбачалися. 16 серпня 1930 р. уряд видав указ про колективізацію куркулів в місцях їхнього заслання, та це не змінило становища. За словами Трапезникова, поселенці навіть теоретично не могли голосувати за своїх керівників, просто на чолі кооперативів стояли уповноважені радянських органів, призначені цими органами, тобто співробітники ОДПУ.
За офіційними даними, 70 тис. куркульських родин (до 400 тис. чоловік) перебували на Півночі вже в лютому 1930 р., а куди більша кількість ще тільки мала прибути. Між 19261939 рр. міське населення Карело-Мурманської зони зросло на 325 тис, Далекого Сходу на 487 тис, Вятки на 536 тис. чоловік.
Більшість цього населення становили, звичайно, розкуркулені робітники в таборах чи спецноселеннях. Статистика називає їх міською або промисловою* робочою силою. На основі цифр, наведених на с. 157, можна більш-менш точно порівняти кількість засланців, класифікованих за категоріями промислової й аграрної робочої сили; це дало б до 2,5 млн лише в цих районах.
Де б куркулі не перебували, вони мусили працювати, Куркулям, які не могли виконувати важку фізичну працю, часом давали грошову позичку та пайок до першого врожаю, і вони працювали під охороною. Але так чи інакше мали самі подбати про те, як прогодувати себе у важких умовах Півночі.
Згідно з ухвалою президії Сибірського крайвиконкому від 3 лютого про поліпшення* постачання харчовими продуктами засланців, необхідно було забезпечити, щоб уже в 1934 р. новоприбулі одержували хліб, городину та Інші продукти за рахунок власного врожаю. Для цього передбачалося руками поселенців розчистити 50 тис. га лісових площ (тобто 900 кв. км), щоб використати їх для вирощування сільгоспкультур.
Відомо, що куркулі були основною робочою силою у новостворених радгоспах і багато з них залишилося працювати на землі. Інших використовували як різноробів.
На початок 1935 р. понад 600 тис. депортованих селян працювали на промислових підприємствах. Навесні 1931 р. було прийнято рішення передати 10 тис. куркульських родин у розпорядження адміністрації підприємств кольорової металургії і 8 тис. для роботи на вугільних шахтах Печори.
З 50 тис. робітників, які працювали на новому промисловому комплексі в Магнітогорську, розкуркулені селяни складали майже третину (чимало їх було і серед тих 2025 тис. каторжан, які працювали на шахтах і рудниках і яких власті характеризували як карних злочинців).
Один інженер розповідав, що він був свідком прибуття на Північний Урал у 1931 р. кількох вагонів з куркулями. їх направили працювати на шахти; пізніше він зіткнувся й з іншими подібними групами, що примусово працювали на золотих, мідних і цинкових рудниках в інших районах країни.
У селищі Багатському на річці Томі близько 5 тис. куркулів працювало на будівництві порту, одержуючи всього 250300 г хліба в день; вони змушені були добувати додаткову їжу, де тільки можна.
Прискорена колективізація та її крах у січні березні 1930 р.
Селянинові, якому вдалося уникнути розкуркулення, судилася інша доля. У його житті мали відбутися корінні зміни і то не з власної волі. За словами Сталіна, підхопленими радянськими засобами масової інформації, розпочатий курс на колективізацію був революцією, здійсненою згори (хоча, як запевнялося, безпосередньо підтримуваною знизу* селянами).
Суть колективізації фактично викладена в рішеннях, які Сталін разом із своїми найближчими прибічниками ухвалив у 1929 р. У загальностратегічному плані ці рішення, звичайно, корінилися в марксистській доктрині і попередній історії партії. В тактичному плані вони стали безпосереднім результатом маневрувань партійного керівництва, в яких суто догматичні мотиви перепліталися з інтересами боротьби за владу.
Плани та практичну діяльність комуністичної партії на цьому етапі деякі західні науковці інтерпретували як цілком природні, логічні і раціональні, більше того, зумовлені реальними історичними обставинами, що склалися на той час у країні. Ортодоксальний радянський дослідник схвально зазначає, що, на відміну від більшості своїх західних колег, один із них писав про грунтовно підготовлену програму колективізації. Насправді такої програми не існувало. По суті, як ми бачили, те, що Сталін та його найближчі прибічники штовхали партію крок за кроком розпочати чергову широку кампанію без будь-якого заздалегідь розробленого плану, на базі якого могли б розгорнутися дискусії (водночас повністю ігноруючи думку відомих економічних спеціалістів), було однією з умов прискореної колективізації. Нинішня офіційна позиція по суті така: колективізація сільського господарства була конче необхідною. Обєктивне економічне становище, що склалося в країні на початку 20-х років, змусило власті зробити поступки приватним господарствам. Це виправдало себе, але дальшому поступу шкодив застарілий спосіб виробництва в сільському господарстві. Становище, то склалося в країні, а також зовнішньополітична обстановка вимагали прискореного розвитку промисловості та проведення колективізації сільського господарства. Тим часом головного перешкодою була низька продуктивність малих селянських господарств, а куркулі були настроєні вороже. Лише шляхом класової боротьби проти останніх партія змогла мобілізувати бідних і середніх селян на проведення колективізації та знищит?/p>