Репресії проти селян. Розкуркулення
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ш-менш визнається в радянських джерелах, уже перевищує 1 млн господарств, або 5 млн душ, це стосовно лише Російської Федерації й України, а до цього ж треба додати ще дані по інших республіках (наприклад, 40 тис. господарств з Узбекистані). На думку Левіна, фактично 10 млн осіб, якщо не більше, напевно депортували, 1011 млн вирахував інший західний дослідник С. Свяневич, додаючи, що близько третини з них загинуло.
Отже, навряд чи буде перебільшенням прийняти 10 млн за ймовірну кількість і 15 млн за можливу. Одночасно, якими б цифрами ми не оперували, слід ураховувати тих" (передусім глав родин), кого розстріляли або заслали на Соловки. Ми говорили про 20 тис. заарештованих першої категорії наприкінці 1929 р. (І далеко не самих лише куркулі: за повідомленням Правди від 7 грудня 1929 р., напередодні в одномуз округів і за один тільки день схопили 234 куркулів, 200 середняків і 400 незаможників). У Вопросах истории КПСО (1975. № 5) розповідається: В першій половині р, органи радянської влади притягнули до відповідальності (тобто заарештували. Авт.) 96 тис. осіб. То Були куркулі, білогвардійські офіцери, колишні поліцаї, жандарми та інші антирадянські елементи... В Західному Сибіру під час хлібозаготівельної кампанії 1931 1932 рр. Засудили 100 куркулів разом із 700 іншими селянами, охарактеризованими як близькі до них соціально та економічно.
Ті, що пішли до вязниць або трудових таборів, зазнали лихої долі. їхню кількість неможливо точно підрахувати (див. розділ 16). Але із сучасного радянського документального джерела відомо: в 1931 1932 рр. число увязнених тільки в Російській Федерації та Україні досягало майже 2 млн. Відтоді й до 19361937 рр. більшість вязнів становили селяни (принаймні близько 4 млн із загального числа 5 млн за даними 1935 р., причому далеко не всі з них відносилися до куркулів).
Сільські нероби просто хапали гумові чоботи, жіночі трико, чай, кочерги, ночви... ДПУ звітувало про деяких членів робітничих бригад і службовців із нижчих ешелонів партійно-радянського апарату, які крали одяг і черевики (навіть ті, що їх фактично носили), поїдали харчі, які знаходили, і випивали алкогольні напої. Крали навіть окуляри, виїдали кашу або обмащували нею ікони . Одна куркулька вижила, хоч у неї поцупили все, що можна, бо була вміла кравчиня і працювала на родини активістів, які крали куркульський одяг і віддавали їй перешивати.
VI зїзд Рад у березні наступного року все ще нарікав на бідняків і середняків, котрі допомагають куркулям боротися з колгоспами; побоювання середняків, що їх теж можуть роз-куркулити, зробило їх у деяких випадках противниками колективізації, радянської влади та всього курсу партії... і навіть певним чином унеможливило ізоляцію куркуля. Більше того: згідно із секретними рапортами ОДПУ, навіть міські робітники виявляли негативне ставлення до депортацій. Це й зрозуміло, адже місто й село підтримували між собою звязок. Партійні документи повідомляють про фабричних робітникїв-комуністів, які все ще володіють землею в селах І заробляють у місті вдосталь грошей, щоб встати куркулями. На одній фабриці до 80 % членів парторганізації були повязані з сільським господарством, і тому організація дотримувалася куркульського курсу.
Як показують описані історії, доля куркулів складалася не однаково. Представників першої категорії упертих класових ворогів заарештовували взимку 1929 1930 рр. Повідомляли, що в київській вязниці їх розстрілювали в той час по 70ї 20 чоловік за ніч. Вязень, схоплений за церковну діяльність, згадує: в тюрмі ДПУ в Дніпропетровську в камері на 25 осіб тримали 140, і щоночі розстрілювали одного двох...
Один куркуль, у 1930 р. увязнений у Полтавській тюрмі, розповідає: в камері, розрахованій на сім чоловік, сиділи 36, а в розрахованій на 2083. Денний раціон становив 100150 г глевкого чорного хліба. Щодня помирало до ЗО душ, і лікар завжди засвідчував параліч серця.
В українському селі Великі Солонці усунули 52 куркулів, а їхніх жінок і дітей вивезли на возах до піщаного берега річки Ворскли, де й залишили. Колишній відповідальний партійний працівник розповідає, як у селі на Полтавщині (з населенням 2 тис. чоловік) у грудні 1929 р, розкуркулили 64 родини, а ще 20 вигнали з домівок і покинули напризволяще. В березні заборонили будь-кому допомагати їм і погнали пішки 300 чоловік (у тому числі 36 дітей і 20 стариків) до якихось печер на відстані близько 5 км із наказом не повертатися. Дехто втік, а в квітні 200 чоловік, що залишилися, повезли на Далеку Північ.
Дуже багато померло від холоду та голоду в перші роки, В сучасній радянській історіографії підтверджується: Практично всі члени щойно прибулих родин, здатні працювати, брали участь у перші місяці в спорудженні житлових приміщень, табір у сибірській тайзі поблизу Копєйська (на північ від Сєвєр-ного) спочатку складався з імпровізованих халуп, побудованих засланцями. Десь половину чоловіків вирядили пиляти ліс, решту на шахти; бездітні жінки й незаміжні дівчата також працювали в копальнях. У листопаді старих, хворих і дітей віком менше 14 років послали зводити на зиму хатини з дерева та землі. Щоденна харчова норма на людину тепер дорівнювала півлітрові рідкого супу та 140 г хліба. За таких умов майже всі немовлята померли.
Режим, під яким жили ці нещасні люди, визначався терміном спеціальні поселення. Це не була форма увязнення, однак за спецпосел?/p>