Репресії проти селян. Розкуркулення
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
им, куркуль, середній заробіток котрого лише упятеро перевищував середній заробіток незаможника, сплачував податки у 30 разів більші, ніж останній (в перерахунку на душу населення). Указ від 28 червня 1929 р. дозволяв сільрадам у разі невиконання одноосібним господарством норми хлібоздачі накладати на нього грошові штрафи, у пять разів вищі за вартість цієї норми. Така ось правова основа вкупі з розкуркулюванням аж до лютого 1930 р. підводилася під курс партії на селі... А несплачення штрафу тягло за собою продаж із торгів господарства й виселення його мешканців.
Разом з іншими видами покарань часто застосовувалося позбавлення виборчих прав. Селянин таки остерігався втрати цього, по суті фіктивного, привілею, бо це одразу ж зафіксовувалося в його особистих документах, і від цього тавра він не міг позбавитися ніде, де б не шукав праці або притулку. За словами Левіна, позбавлення виборчого права часто супроводжувалося відмовленням такій особі в житлі, харчових картках, медичному обслуговуванні, а особливо засланням.
Усіх перелічених вище заходів явно не вистачало, щоб, з одного боку, в масовому масштабі привернути селянство на сторону радянської влади, а з іншого ізолювати класового ворога. Навпаки, основна частина селян тепер вороже ставилася до політики партії й у своєму опорі використовувала всі приступні їй засоби. В редакційній статті Правда від 2 лютого 1929 р. гірко нарікала: селянин ще не усвідомив засадничої різниці між законами старого режиму та радянськими законами й автоматично розглядає будь-яку владу як ворожу.
Невдоволення селян
Відносний спокій на селі, властивий періодові непу, тепер повністю зник. Уже в 1928 р. з усіх усюд надходили повідомлення про грабунки, випадки громадянської непокори й опору владі, бунти (в яких, до речі, брали участь і робітники), а також про численні напади на партійних та інших активістів.
В Україні у згаданий період кількість зареєстрованих куркульських терористичних актів зросла вчетверо (тільки в 1929 р. сталися 1262 випадки). Офіційні дані за девять місяців 1929 р. вказують на організовані куркулями 1002 терористичних акти лише в центральних губерніях РСФРР (при цьому було вбито 384 особи; за цими справами засудили 3281 особу, з них 1924 куркулів (31,2 %), 1896 середняків-підкуркульників, 296 селян-незаможників, 67 офіційних осіб. Поскільки абсолютно зрозуміло, що під час слідства під категорію куркулів прагнули підвести якомога більше обвинувачуваних, можна зробити досить певний висновок: у своїй масі селяни були відверто вороже настроєні проти радянської влади.
Влітку 1929 р. тероризм значно поширився. Однак він поки що не виходив за рамки спорадичного збройного опору, й до серйозних повстань не доходило. Найчастіше селяни вдавалися до такої форми спротиву, як приховування зерна (спочатку в межах власного господарства, а потім десь на пустирях, у стогах сіна, в церквах, у відкритому степу, в ярах і лісах). Куркулі переводили зерно на імя своїх родичів, продавали незаможникам за низькими цінами або приватним нелегальним торгівцям, які потайки вивозили його вночі возами, на плотах тощо. Середняки й бідняки держателі хліба робили те саме, кожний у міру своїх можливостей. Навіть колгоспники, як тільки могли, намагалися уникнути конфіскацій. Коли ж зерно не вдавалося приховати або збути, його просто знищували.
Розправа над куркулем
Розправа над куркулем частково мала на меті обезглавити решту селянства в його опорі новим порядкам, і на класового ворога цілком закономірно впав основний тягар репресій.
В січні лютому 1930 р. в районі Кривого Рога розкуркулили 4080 господарств, передавши колгоспам загалом тільки 2367 будинків, 3750 коней, 2460 голів великої рогатої худоби, 1105 свиней, 446 молотарок, 1747 плугів, 1304 саджалки, 2021 тонну пшениці й пшона. Наводячи цей випадок, радянський дослідник І. Слинько пояснює вбогість усуспільненого майна тим, що значну частину куркульської власності конфіскували ще в 19281929 рр. Може, й так, але для нас зараз важливішим є Інше: в 1930 р. розкуркулювали, по суті, вже бідняків.
З огляду на сказане показовою є вартість конфісковуваного у тогочасних куркулів майна. Наводилася цифра в Ї70 млн крб (за новішими даними 400 мли), тобто на кожне одноосібне господарство припадало щось від 170 до 400 крб 90210 доларів за тогочасним офіційним обмінним курсом, навіть якщо загальна вартість майна розкур-куленого не перевищувала вартості майна інших категорій селян. Як зауважує ЛевІн, навіть кошти, витрачені на депортації, перевищували цінність вилученого добра.
Селян особливо приголомшувала експропріація колишніх незаможників, які тяжко працювали під час непу і спромоглися нарешті купити коня чи корову. Зовсім уже парадоксально: доходи пересічного куркуля були нижчі, ніж у пересічного сільського урядовця, що переслідував його як представника багатої верстви!
На основі класового аналізу, а не реальної дійсності, якраз і грунтувався весь сталінський курс. Це було тим більше згубним, що передбачало ліквідацію найпродуктивніших виробників на селі. Однак у діях генсека була й своя невблаганна логіка. Якщо більш зважено, на відміну від марксистів, розглядати селянське суспільство як загалом раціонально інтегроване ціле, то в ударі Сталіна можна вбачати фізичне знешкодження природних лідерів селянства, які очолюва