Психосоматичні особливості перебігу хвороб органів дихання
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
? соматичного стану [10].
2. Для хворого астмою одна лише думка про забутий вдома інгаляторі, що став уже притчею, є чинником, здатним запустити приступ ядухи. Визначені емоції як негативного, так і позитивного спектра можуть провокувати приступ. У число емоційно-стресових впливів, що вірогідно знижує показники бронхіальної прохідності і зухвалий приступ ядухи, поданим різних авторів, включені: записаний на магнітофон голос матері, що прослухується дитиною-астматиком; обговорення в групі хворих БА різного роду несприятливих життєвих ситуацій; гіпнотичне вселяння неприємних життєвих обставин; прослуховування магнітофонного запису "астматичного дихання", а також перегляд відеофільму аналогічного змісту.
3. Усі види патогенного впливу астми як важкого хронічного захворювання на психіку хворого можна представити як соматогенні і психогенні. Клінічна картина хвороби, її особливості і наслідки такі, що БА сама по собі є могутнім психологічним впливом, що вивільняє в людини цілий спектр негативних емоцій: паніку, страх, дратівливість, тривогу, депресію, утому, ледь стримувану ворожість на увесь світ і т.п. Афективні порушення - супутник будь-якого хронічного соматичного захворювання (Миколаєва, 1992). У самих різних дослідженнях установлена кореляція між важкістю астми і ступенем виразності особистісних порушень, тяжкістю психопатологічних змін.
Сама по собі недостатність дихання при БА породжує стан напруги, що буде інтенсифікувати інший дистрес. При цьому важливо зрозуміти, як переживається це стиснута у своїй волі життя з моменту відомої психологічної перебудови, що відбувається в людині, що вперше одержала діагноз астми, щоб запобігти тій трансформації і зламанню особистості, що може відбуватися в міру розвитку хвороби.
Світовідчування хворого, тривалий час страждаючою хронічною дихальною недостатністю (Франсуа, 1992), точно передає те порочне коло прогресуючого погіршення функції зовнішнього дихання, коли зривши дихальної функції неминуче веде за собою зрив психологічний.
Найсильнішим стресором є і приступ ядухи, коли хворий відчуває страшну самітність у своїй хворобі, коли по суті рветься звязок з іншим світом. Тут на перший план виходять панічні і фобічні реакції (Carr et al., 1992). До них приєднуються і фобічні реакції пацієнтів як відповідь на медичні процедури (Creer et al., 1991). І нарешті, різного роду ірраціональні страхи, серед яких ведуче місце належить так званій "стероїдній фобії", що активно досліджується в роботах німецьких авторів.
Як відомо, поширеність потреби в стероїдної терапії серед хворих БА досить велика, а альтернативних лікарських засобів, близьких по ефективності до глюкокортикостероїдів, у даний час не має. Разом з тим відзначається настільки ж розповсюджене серед хворих БА недостатньо строге проходження рекомендаціям лікарів на предмет медикаментозної, головним чином, стероїдної терапії. Це виражається в тому, що хворі не так часто, як того вимагають рекомендації лікаря, використовують глюкокортикостероїди при загостренні захворювання, усіляко прагнуть затримати початок терапії глюкокортикостероїдами і/або використовують недостатньо ефективне дозування, швидко знижують підтримуючу дозу і самостійно скасовують стероїди. На перший погляд, усе це має під собою реальні підстави: поряд з численними свідченнями виправданості, життєвої необхідності застосування глюкокортикостероїдів у лікуванні хворих БА, є настільки ж численні дані про супровідну гормональну терапію ускладнень, що часто носять інвалідизуючий характер; при цьому, незважаючи на ефективність даних лікарських засобів у плані швидкого купірування загострень і значного поліпшення прохідності дихальних шляхів, такий найважливіший показник, як "якість життя" хворих БА, що приймають глюкокортикостероїди, аж ніяк не поліпшується [4].
На думку багатьох дослідників, а також клініцистів, у даному випадку велику роль відіграють фактори психологічного порядку, а саме складні переплетення психосоціальних факторів. Серед них - проблеми в сфері міжособистісних відносин хворого - у відносинах „лікар-хворий”, „лікар-медсестра-хворий”, „хворі-близькі родичі”; установки пацієнтів стосовно хвороби і її лікування, у тому числі і так звані субєктивні концепції хворого на предмет інгаляційної стероїдної терапії, що досить відрізняються від концепцій лікаря. Так, вивчаючи за допомогою кластерного аналізу установки у відношенні лікарської терапії, Osman et al. (1993) прийшли до висновку про те, що в хворих БА існує глибоко укорінений загальний кластер установок типу "анти-" стосовно медикаментозної терапії, зокрема до стероїдної терапії, поза залежністю від того, чи призначається ця терапія для усунення загострення захворювання або мова йде про підтримуючу терапію стероїдами, призначеними для стабілізації клінічної ремісії.
Показано, що хворі БА, що не дотримувались рекомендацій лікаря в плані прийому інгаляційних стероїдів, мали більш високі (у порівнянні з тими, хто дотримував) показники депресії і тривоги. Інші дослідники, що одержали подібні результати, задаються питанням про те, чи поліпшить лікування депресії і тривоги положення справ у відношенні проходження медичним рекомендаціям. Відповіді на дане питання поки не отримано.
Однак вірогідно, що рівень знань пацієнтів про астму і стероїдну терапію не робить значимого впливу на їх поведінку в плані слідування рекомендаціям у відношенні даної терапії, а лише впливає на здатніс