Психосоматичні особливості перебігу хвороб органів дихання
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
терна включають:
- частоту дихальних циклів за 1 хв.;
- тривалість окремого циклу, його інспіраторної і експіраторної фаз;
- частку видиху в загальній тривалості циклу, так називаний корисний цикл;
- дихальний об`єм, або глибину дихання;
- середні і пікові швидкості інспіраторних і експіраторних потоків;
- легеневу вентиляцію, або хвилинний об`єм дихання.
По співвідношенню частоти і глибини дихання розрізняють наступні типи паттерну:
- нормопноїчний, з "середніми" показниками;
- тахипноїчний, з відносно частим і поверхневим диханням;
- брадипноїчний, із глибоким і рідким диханням.
Ця класифікація дає можливість установити характерні закономірності реакцій дихання на функціональні навантаження. Дослідники неодноразово зверталися до питання про те, якою мірою індивідуальні особливості паттерну дихання і його реакцій на ті або інші стимули є вродженими, генетично обумовленими, а в яких - набутими в ході онтогенетичного розвитку. Виявилося, що такі показники, як бронхіальна прохідність і нейрогенний драйв, обумовлені головним чином впливом факторів середовища [5].
Особливістю респіраторної функції людини є мінливість рівня легеневої вентиляції і, особливо , паттерну дихання. Лабільність дихального паттерну, характерні реакції дихання на емоційні впливи - усе це так чи інакше привертало увагу дослідників. Відомо, наприклад, що медитація веде до зниження частоти дихання і підвищенню його регулярності, полегшує його довільну затримку. Читання тексту або слухання розповіді супроводжуються частішанням дихання, причому музичний ритм (або звуки дихання іншої людини) може ставати пейсмекером ("диригентом") для дихальних рухів. У цьому звязку цікава одна з робіт класика вітчизняної психології Л.С.Виготського (1987), у якій проводився експериментальний запис дихання під час читання прозаїчних і поетичних уривків, що мають різний ритмічний лад.
Яскраво виражене тахипное спостерігається в стані тривоги, при інтелектуально-емоційній напрузі (Бреслав, 1984). При крайніх ступенях стресового стану тахипное може переростати в бурхливу гіпервентиляцію, неодмінним супутником якої стає різка гіпокапнія, яка у свою чергу веде до порушення мозкового кровообігу. Тенденція до подібних реакцій лежить в основі досить розповсюдженого явища - гіпервентиляційного синдрому. Цей синдром найчастіше провокується психогенними факторами або важким фізичним навантаженням, супроводжується тривожним станом з вегетативними розладами і виявляється в нездатності затримати подих і в схильності до тахипное. Утім, тривалу гіпервентиляцію і супутню гіпокапнію можна спостерігати і як прояв емоційного стану людини перед звичайним клініко-фізіологічним дослідженням. У цьому звязку необхідною умовою правильності вимірів параметрів дихання є виключення, по можливості, усіх сторонніх подразників: досліджуваного ізолюють від апарата, створюють приємний музичний фон [7].
Звязок між активністю вищих відділів мозку і центрального дихального механізму - двосторонній. Інакше кажучи, крім впливу, що роблять надстовбурні структури на дихання, останнє у свою чергу впливає на різні функції ЦНС. Починаючи з древньої системи йога прагнуть використовувати вплив режиму дихання на процеси вищої нервової діяльності для керування психічним станом людини, зокрема, при БА.
1.1.5 Астматичний дистрес
Терміном „астматичний дистрес” ми позначаємо весь комплекс психосоматичних взаємин астми й емоцій, що зустрічається в клінічній практиці. Спектр можливих форм прояву астматичного дистресу досить широкий. Це і негативні емоційні реакції, повязані із самим фактом захворювання, зі зміною фізичного стану хворих на різних етапах захворювання (при його становленні, загостренні, хронізації), з таким стресовим фактором, як елементарна „неможливість дихати”. Це і різні астенічні і психопатологічні стани, що розвилися на фоні хвороби, повязані з відповідною реакцією ЦНС на патологічні процеси в органах дихання, а також із впливом визначених видів медикаментозної терапії. Нарешті, цей вплив актуальних життєвих подій на виникнення і плин захворювання.
Явища астматичного дистресу, у реальній клінічній практиці існуючі у відомій єдності, можна представити у вигляді наступних трьох компонентів:
1. БА як узагальнена відповідь організму на емоційно несприятливу життєву ситуацію;
2. Вплив емоцій на протікання БА;
3. БА як причина емоційного неблагополуччя.
У кожнім конкретному клінічному випадку ці компоненти зявляються і різних співвідношеннях у залежності від безлічі факторів: ведучого патогенетичного механізму БА, ступеня важкості і тривалості захворювання, особливостей особистості хворого і т.п.
1. У клінічній практиці можна спостерігати випадки, що коли запускаючим захворювання фактором є гостра або пролонгована (хронічна) психічна травма, як при наявності фону у вигляді спадкової схильності, алергійній конституції, хронічних інфекцій органів дихання і т.п., так і при його відсутності. У цих випадках БА розвивається по механізму, близькому до механізму посттравматичного стресового порушення, а приступи БА при цьому можуть чергуватися з приступами гіпервентиляції і з "напливами" тривоги. Показано, що не самі по собі життєві події, якими б тяжкими вони ні були, а саме стримування (активне уникання обговорень даних подій, прагнення придушити тяжкі переживання) служить фактором, що сприяє погіршенн?/p>