Представлення підлітків про структуру міжособових конфліктів
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
т.п.; в той же час підведення опонентів до думки, що в цінностях вищого порядку вони єдині). Ці принципи, на думку автора, повинні привести до ефективнішого вирішення конфлікту за рахунок того, що сторони починають "чути" один одного.
В.М. Афонькова вважає, що на високих стадіях розвитку колективу можлива саморегуляція конфлікту. Якщо цього не відбувається, то доцільне педагогічне втручання в конфлікт, яке може бути повним або частковим і йти прямим або непрямим шляхом. Як прямі методи вирішення конфлікту це можуть бути: метод "вибуху" (запропонований А.С. Макаренко), індивідуальна і групова бесіди, колективне рішення, колективна терапія, компроміс. Як непрямі (педагогічний маневр) - зміна числа учасників конфлікту, зміна діяльності, теоретичний аналіз аналогічних ситуацій, перемикання уваги що конфліктують на інший обєкт.
При посередницькій формі вирішення конфлікту посередник лише організовує діалог, підводить опонентів до єдиного рішення, яке сторони приймають самі. Медіатор лише допомагає ухвалити рішення.
Розглянемо етапи вирішення конфлікту в інтерпретації В.И. Андрєєва:
Встановлення дійсних учасників конфліктної ситуації.
Виявлення мотивів, цілей, здібностей, особливостей характеру, професійну компетентність учасників конфлікту.
Вивчення міжособових відносин учасників конфлікту, що існували до конфліктної ситуації.
Визначення дійсної причини виникнення конфлікту.
Вивчення намірів, уявлень конфліктуючих сторін про способи вирішення конфлікту.
Виявлення відносин до конфлікту осіб, що не беруть участь в конфліктній ситуації, але зацікавлених в його позитивному дозволі.
Визначення і застосування способів вирішення конфліктної ситуації, які були б адекватні характеру її причин, враховували б особливості осіб, залучених в конфлікт, носили б конструктивний характер, відповідали б цілям поліпшення міжособових відносин і сприяли б розвитку колективу.
Педагогові при міжособовому конфлікті дітей необхідно тримати під контролем ситуацію. Існує чотири типи позицій педагога по відношенню до виниклого конфлікту, на думку В.М. Афонькової:
позиція авторитарного втручання
позиція нейтралітету
позиція уникнення конфлікту
позиція доцільного втручання в конфлікт.
На нашу думку, позиція нейтралітету і позиція уникнення конфлікту по суті однакові, оскільки припускають собою невтручання в конфлікт.
Перші три позиції педагога, В.М, що виділяються. Афонькової, можуть привести до поглиблення конфлікту, а також можливе виникнення нового конфлікту з педагогом.
И.П. Андріаді виділяє найбільш типові помилки педагогів при вирішенні конфлікту:
недооцінка або переоцінка значущості громадської думки групи або колективу для того або іншого учасника конфлікту;
перебільшення ролі можливого власного впливу педагога;
позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;
позиція над тими, що конфліктують при втручанні в конфлікт;
субєктивне відношення педагога до тих, що конфліктують;
недооцінка або переоцінка попереднього власного досвіду регулювання відносин в колективі.
Крім того, неадекватне вирішення конфлікту педагогом, направлене на зменшення особистої загрози і досягнення психологічного комфорту "тут і зараз", не враховуючи індивідуальні особливості що вчиться, без аналізу ситуації і її можливих наслідків, а також поведінка, що виявляється в деструктивних захисних формах реагування, веде до аналогічних дій учня. Що вчиться, у свою чергу, починає використовувати доступні йому способи захисту. Наприклад, смисловий барєр (відмова виконувати вимоги), тактичний барєр (спростування стандартних формулювань і докорів дорослих, в даному випадку педагога), "охота за промахами" педагога з метою його дискредитації. Все це провокує авторитарність педагога. І т.д. - круг замикається. Розірвати його можна (і потрібно) при іншому, творчому відношенні до конфлікту.
Результат конфлікту може відбуватися декількома шляхами. Е. М. Гиляров виділяє наступні:
Повне припинення конфлікту шляхом взаємного примирення сторін на якій-небудь основі.
Припинення конфлікту унаслідок перемоги однієї із сторін.
Ослаблення конфлікту майже до повного примирення на основі взаємних поступок або поступок однієї із сторін.
Трансформація конфлікту шляхом переростання його в новий конфлікт, який тьмарить перший, або переростання в перманентну конфліктну ситуацію.
Поступове загасання конфлікту на основі мимовільної течії.
Механічне знищення конфлікту.
Далі Е.М. Гиляров відзначає, що для вирішення конфлікту, на відміну від його результату необхідні свідомі вольові зусилля людей, зацікавлених в цьому. Для цього, перш за все, необхідно проаналізувати конфліктну ситуацію:
зясувати причини, а не приводи конфлікту;
визначити зони конфлікту, тобто включеність певних сил; слід відмежувати ділові сторони конфлікту від міжособових сторін;
зясувати мотиви вступу людей в конфлікт. Мотивування (формулювання), пояснення причин можуть не співпадати з дійсними мотивами. І невміння зясувати мотиви приводить до неможливості вирішення конфлікту;
дійсні мотиви розкриваються в засобах сторін, що діють. При аналізі конфліктних ситуацій в малих групах необхідна бесіда, проводячи яку, необхідно прагнути до безсторонності.
Попередження і зняття конфліктів: підвищення відвертості і взаємної довіри членів групи, зя?/p>