Представлення підлітків про структуру міжособових конфліктів
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
?і думками і направлені на дозвіл труднощів, які виникли в процесі спільної діяльності, тобто конструктивні конфлікти виводять групу і її членів на нові рубежі і підходи до вирішення проблем.
Конфлікти є конструктивними в тому випадку, якщо в самому процесі конфлікту сторони не принижують людську гідність один одного.
Таким чином, позитивна функція конфлікту виявляється в тому, що конфлікт може мобілізувати членів групи на пошук нестандартних методів рішення задач, що стоять перед нею.
Деструктивні конфлікти приводять, навпаки, "до негативних, часто до руйнівних дій, які іноді переростають в наклеп, склоку і інші негативні явища, що вабить різке зниження ефективності роботи колективу". Деструктивні конфлікти гальмують розвиток групи або руйнують її.
Деструктивна функція конфлікту веде до порушення певних форм спілкування, норм, еталонів поведінки і т.д.
При дотриманні певних умов (своєчасне втручання в конфлікт третьої, незацікавленої особи, яка повинна бути референтним обом сторонам, бажання і прагнення сторін вирішити конфлікт), негативний конфлікт може перерости в позитивний. Проте дуже часто відбувається зворотне: конструктивні за своєю природою конфлікти перетворюються на деструктивні, такі, що руйнують цінності суспільства, колективу, особи.
Конфлікти важливі для людини і їх наслідку дуже сильно впливають на останнього. В результаті відносин, що загострилися в конфлікті, друзі можуть стати ворогами і (або) у його учасників можуть виникнути неврози, знизитися стійкість до стресів особі. Виникає порочний круг: конфлікт може привести до невротизации людини, що у свою чергу, може спровокувати виникнення нового конфлікту.
Більш того, конфлікти, інтереси людини, що глибоко зачіпають, викликають у нього сильне відчуття незадоволеності, образи, емоційний стрес можуть привести до функціональних захворювань нервової системи.
На думку В.Н. Мясищева, конфліктна ситуація є психічною презентацією назрілої суперечності як усередині особи, так і між людьми. Конфлікт переростає в невроз, якщо переживання даного конфлікту починає займати центральне місце в системі відносин особи.
Будь-який конфлікт, вважає Б. І. Хасан, "незалежно від його змісту утворюється як структура розщеплювання "Я" (або іншого типу цілісності)", що може привести і до шизофренії при несприятливому результаті.
Особливе значення міжособові конфлікти мають в дитячому віці. Так, при тривалому і гострому конфлікті з групою у дітей може виникнути відчуття незатишності в референтній групі, відбутися напластовування один на одного нових негативних емоційних переживань, можуть зявитися відчуття тривожної недовірливості, погіршати можливості саморегуляції, відбутися нервовий зрив, виникнути невротичний стан, що робить вплив на подальший розвиток особи. Затяжний внутрішньоособовий конфлікт може привести до інвалідності і змінити особу, що відмічене И. П. Андріаді.
Проте якщо конфлікт не досягає таких масштабів, то він людині корисний і навіть необхідний для його психічного, духовного дорослішання і гарту його психіки, а міжгрупові конфлікти можуть бути джерелами прогресу, як, втім, і його гальмом.
Відмітимо, що вирішення конфлікту необовязково йде за інцидентом. Конфлікт можна вирішити на будь-якій стадії, і до конфліктних дій справа може не дійти. Це відбувається внаслідок того, що час продовження будь-якої стадії конфлікту невизначено і деякі стадії можуть випасти. Конфлікт може залишитися не дозволеним, може залишитися на стадії конфліктної ситуації, Тобто конфлікт не виникне, від конфлікту можна піти відразу після його усвідомлення, залишивши не його дозволеним.
Конфлікт може бути не дозволений цілком свідомо або неусвідомлено, і стадія конфліктних дій може тривати скільки завгодно довго.
До проблеми завершення конфліктів різні дослідники вдаються до різних підходів.
Так, Л.А. Петровська вважає, що "вирішення конфлікту можливе, по-перше, за рахунок перетворення найобєктивнішої конфліктної ситуації, і, по-друге, за рахунок перетворення образів ситуації, що є у сторін". Причому можливе як повне, так і часткове вирішення конфлікту як на обєктивному, так і на субєктивному рівні.
В рамках обєктно-субєктного підходу відомо дві моделі вирішення конфлікту: модель арбітражу і посередницька модель. Арбітр вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить остаточну ухвалу, обовязкову для виконання всіма сторонами.
А.Б. Добрович пропонує дві групи методів врегулювання конфлікту: прямі і непрямі. Прямі методи полягають в безпосередній адміністративній (або суспільному) дії на конфліктуючі сторони. Непрямі методи:
принцип "виходу відчуттів" (вираз негативних емоцій, які самі собою замінюються позитивними);
принцип "емоційного відшкодування" (підстроювання під опонента, визнання того, що ви зважаєте на те, що він відчуває себе "жертвою" конфлікту);
принцип "авторитарного третього" (передача посередником одному з опонентів добрих слів про нього, сказаних іншим опонентом);
принцип "оголення агресії" (посередник спонукає сваритися опонентів в його присутності, даючи їм виговоритися);
принцип "примусового слухання опонента" (щоб не відбувалося приписування);
принцип "обміну позиціями";
принцип "розширення духовного горизонту" (розбір сварки, показ несумлінності аргументації, дрібязковості опонентів і