Пострадянський перСЦод як перехСЦдний етап розвитку держави та права в УкраiнСЦ
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ого, у бСЦльшостСЦ краiн не були розпущенСЦ тоталСЦтарнСЦ партСЦi, якСЦ згодом переросли у стСЦйкСЦ посттоталСЦтарнСЦ представництва, що можна пояснити вСЦдсутнСЦстю глибоких демократичних традицСЦй, особливостями менталСЦтету, значним падСЦнням духовностСЦ та моральностСЦ населення. До того ж, остаточний перехСЦд до демократСЦi у деяких краiнах ускладнюСФться ще й багатовСЦковими традицСЦями деспотизму та крСЦпосництва, правовим нСЦгСЦлСЦзмом, зростанням частки тСЦньовоi економСЦки, зростанням злочинностСЦ, вСЦдсутнСЦстю дСЦючого механСЦзму реалСЦзацСЦi правових норм та багатьма СЦншими причинами.
ПерехСЦдний перСЦод СФ перСЦодом осмислення та засвоСФння усього, що напрацювало людство, СФ перСЦодом початку руху до новоi якостСЦ розвитку. В цьому планСЦ слСЦд всебСЦчно проаналСЦзувати можливСЦ стратегСЦчнСЦ альтернативи для того, щоб, виходячи з потенцСЦалу суспСЦльства, створювати умови для реалСЦзацСЦi найбСЦльш прСЦоритетних надбань.
Проблемам трансформацСЦйного або перехСЦдного перСЦоду вСЦд тоталСЦтарноi держави до новоi системи суспСЦльно-полСЦтичного буття в теоретичному дискурсСЦ придСЦляСФться значна увага, однак пСЦдходи рСЦзних дослСЦдникСЦв до цього феномену далеко не однозначнСЦ. Так, наприклад, Р. Дарендорф визначаСФ посттоталСЦтарнСЦ держави як краiни, що рухаються дорогою свободи, застерСЦгаючи тих, хто йде, що цей перехСЦд не означаСФ СЦ не повинен означати замСЦни однСЦСФi системи на СЦншу. НемаСФ нСЦякого сенсу у переходСЦ вСЦд соцСЦалСЦзму до капСЦталСЦзму. Дорога до свободи - це перехСЦд вСЦд закритого суспСЦльства до суспСЦльства вСЦдкритого [5, с. 74]. Цим пСЦдкреслюСФться, що у вСЦдкритому суспСЦльствСЦ економСЦчнСЦ й полСЦтичнСЦ структури не визначенСЦ, а встановлюються шляхом проб та помилок. МетодологСЦчний пСЦдхСЦд СЦнших вчених до соцСЦальних змСЦн дозволяСФ характеризувати суспСЦльство у посттоталСЦтарних краiнах як таке, що знаходиться на етапСЦ зрушення, у фазСЦ соцСЦальних та культурних змСЦн. Також СЦснуСФ думка про визнання загальноi ситуацСЦi переходу вСЦд однСЦСФi епохи полСЦтичноi органСЦзацСЦi суспСЦльного життя до СЦншоi, посткомунСЦстичноi та його полСЦтичноi практики [4, с. 48].
СоцСЦалСЦстичний тоталСЦтаризм був спробою модернСЦзувати державу на пСЦдставСЦ надрацСЦоналСЦстичноi концепцСЦi, яка на практицСЦ обернулась крайнСЦм СЦррацСЦоналСЦзмом. ВСЦн створив нежиттСФздатну економСЦчну систему СЦ сформував безпорадну та безСЦнСЦцСЦативну людину. Отже, жертви, принесенСЦ заради майбутнього процвСЦтання в умовах повноi справедливостСЦ, виявились марними. РДдине, чого варто було б не втрачати з досягнень тСЦСФi епохи, - це освСЦта й наука. Але вони розвинулись на фундаментСЦ, який зруйновано, а отже, потребують докорСЦнноi реорганСЦзацСЦi. Найтяжчий спадок репресивних режимСЦв - втрата людьми трудовоi етики, вСЦри в своi сили та вСЦдповСЦдальностСЦ, занедбання цСЦнностей загальнолюдськоi моралСЦ.
НинСЦ все виразнСЦше утверджуСФться думка: безпосереднСЦй перехСЦд до демократСЦi розвинутого типу неможливий без необхСЦдних авторитарних форм СЦ методСЦв управлСЦння суспСЦльством. Неминучий СЦ досить тривалий етап змСЦшаного правлСЦння, за якого можуть скластися та ефективно запрацювати демократичнСЦ СЦнститути влади. Авторитаризм перехСЦдного перСЦоду може подолати негативнСЦ наслСЦдки стихСЦйноi демократизацСЦi, якСЦ обернулися полСЦтичною вСЦдчуженСЦстю та соцСЦально-економСЦчною кризою.
На вСЦдмСЦну вСЦд авторитарних режимСЦв, у яких неполСЦтичнСЦ сфери суспСЦльного життя мають певну автономСЦю, тоталСЦтарнСЦ режими майже повнСЦстю пСЦдкоряють собСЦ усе суспСЦльство, знищуючи не тСЦльки структури його полСЦтичноi, а й економСЦчноi та культурноi самоорганСЦзацСЦi. Тобто перехСЦд до демократСЦi вСЦд авторитарних систем починаСФться тодСЦ, коли створене соцСЦальне пСЦдТСрунтя для розвитку демократичного процесу; вСЦд тоталСЦтарних - коли такого пСЦдТСрунтя не СЦснуСФ. ОзначенСЦ особливостСЦ роблять посттоталСЦтарну трансформацСЦю значно складнСЦшою та бСЦльш невизначеною щодо ii траСФкторСЦi та кСЦнцевого результату.
Авторитаризмом вСЦдзначалися методи управлСЦння американським суспСЦльством пСЦд час президентства Ф. Рузвельта. РЖ саме цСЦ методи, без сумнСЦву, сприяли подоланню найгострСЦшоi кризи 30-х рокСЦв, встановленню нормальних вСЦдносин СЦз Радянським Союзом, що призвело до створення антигСЦтлерСЦвськоi коалСЦцСЦi СЦ розгрому фашизму. В пСЦслявоСФннСЦ роки США пережили перСЦод маккартизму, тобто американськоi моделСЦ тоталСЦтаризму. По праву вважаються авторитарними режимами в РДвропСЦ роки правлСЦння Ш. Де Голля у ФранцСЦi, К. Аденауера в ФРН, М. Тетчер у ВеликСЦй БританСЦi. Тож, сильна авторитарна влада могла б стати ефективним засобом остаточного зламу тоталСЦтарних структур, проведення необхСЦдних полСЦтичних та економСЦчних реформ, поступового створення дСЦСФспроможних демократичних СЦнститутСЦв [9, с. 94].
У звязку з тим, що у деяких краiнах (зокрема в УкраiнСЦ) сподСЦвання на кСЦлькарСЦчний термСЦн СЦснування перехСЦдного режиму виявилися марними, була зроблена спроба ототожнити його з авторитаризмом як середнСЦм рСЦвнем жорстокостСЦ контролю за суспСЦльством з боку держави. Такий пСЦдхСЦд вимагав в свою чергу визначення мСЦсця авторитаризму серед СЦнших типСЦв державного режиму. Тож зявилися три основнСЦ версСЦi: 1) авторитаризм СФ рСЦзновидом тоталСЦтаризму; 2) тоталСЦтаризм СФ рСЦзновидом авторитаризму, логСЦчним результатом його еволюцСЦi та посилення антидемократизму; 3) авторитаризм - це вже не тоталСЦтарний, але ще не демократичний режим [7, с.18]. Зрештою була обрана третя СЦнтерпретацСЦя, яка також мала два напрямки. Перший ТСрунтувався на переконаностСЦ в тому, що саме авторитарна влада маСФ стати СЦнструментом здСЦйснення непопулярни