Поняття про пам’ять: системи і функції
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Національний університет біоресурсів та природокористування України
Факультет педагогічний
Реферат з теми:
Поняття про память: системи і функції
Виконав: студент заочної
форми навчання педагогічного
факультету
Ільченко Роман Сергійович
Перевірила:
Прилипко Валентина Антонівна
Київ - 2010
Вступ
Память - форма психічного відбиття, що полягає в закріпленні, збереженні й наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.
Память звязує минуле субєкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку й навчання.
Память - основа психічної діяльності. Без її неможливо зрозуміти основи формування поводження мислення, свідомості, підсвідомості. Тому для кращого розуміння людини необхідно якнайбільше знати про нашу память.
Образи предметів або процесів реальної дійсності, які ми сприймали раніше, а зараз подумки відтворюємо, називаються поданнями.
Історики затверджують, що перський цар Кир, Олександр Македонський і Юлій Цезар знали в особу й по імені всіх своїх солдатів, а кількість солдат у кожного перевищувало 30 тисяч чоловік. Такими ж здатностями володів знаменитий Фемістокл, що знав в особу й по імені кожного з 20-ти тисяч жителів грецької столиці Афіни. Академік А.Ф. Йоффе по памяті знав таблицю логарифмів. Сучасник А.Ф. Иоффе - академіки А. А. Чаплигін міг на парі вивчити будь-яку книгу, безпомилково назвати номер телефону, по якому він дзвонив років пять назад, випадково й усього один раз. Книгознавці - найдавніший памятник індійської літератури протягом століть передавалося усно, зберігаючи лише в памяті індіанців. Жерці й зараз памятають народний епос, всі пісні Махабхари в 300 тисяч рядків. Всі ці приклади наочно демонструють безмежні можливості памяті.
Значення памяті в житті людини дуже велика. Абсолютно все, що ми знаємо, уміємо, є наслідок здатності мозку запамятовувати й зберігати в памяті образи, думки, пережиті почуття, рухи і їхні системи. Людина, позбавлена памяті, як указував І.М. Сєченов, вічно перебував би в положенні немовляти, був би істотою, не здатним нічому навчитися, нічим опанувати, і його дії визначалися б тільки інстинктами. Память створює, зберігає й збагачує наші знання, уміння, навички, без чого немислимі ні успішне навчання, ні плідна діяльність. Людина запамятовує найбільше міцно ті факти, події і явища, які мають для нього, для його діяльності особливо важливе значення. І навпаки, все те, що для людини малозначиму, запамятовується значно гірше й швидше забувається. Велике значення при запамятовуванні мають стійкі інтереси, що характеризують особистість. Усе, що в навколишнім житті повязане із цими стійкими інтересами, запамятовується краще, ніж те, що з ними не звязане.
Поняття про память
Розвиток людини як особистості, ускладнення її поведінки і поступове збагачення її діяльності відбувається за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Його формування було б неможливим, якби відчуття, сприймання, думки, переживання, які виникають в корі головного мозку, безслідно зникали. Ніяка актуальна дія немислима поза процесами памяті, бо протікання будь-якого психічного акту передбачає утримання його елементів для скріплення з наступним. Без цього неможливий розвиток людини. Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, память забезпечує єдність і цілісність особистості людини.
Памяттю називають процеси запамятання, збереження, відтворення і забування різноманітного досвіду.
За імям грецької богині памяті Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами.На думку Арістотеля, память є соціальною спадкоємницею, нашим безцінним багатством і силою. Завдяки їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Памятаючи минуле, вона краще розуміє теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без памяті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.
Матеріальною основою процесів памяті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень.
Для розуміння причинного обумовлення процесів памяті важливе значення має поняття підкріплення, під яким найчастіше розуміють досягнення безпосередньої мети дії індивіда. Підкріплення, таким чином являє собою співпадання утвореного зв”язку з досягненням мети дії, а „як тільки зв”язок співпав з досягненням мети, він залишається і зміцнюється” (Павлов).
Коригуюча функція підкріплення в здійсненні дії була переконливо показана і обґрунтована в працях російського фізіолога П.К. Анохіна.
Отже, фізіологічне поняття підкріплення співставлене з психологічним поняттям мети дії, являється пунктом злиття фізіологічного і психологічного аналізу механізмів запамятання.
В 1961 році Галамбос висловив припущення про роль гліальних клітин головного мозку в процесах памяті. Він вказував, що довготривала память пов”язана саме з функцією гліальних елементів. Інші дослідники показали,що глія бере участь у замиканні умовних рефлексів. Однак переконливих даних про роль г?/p>