Погляди на буття в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Вступ
Буття матерСЦi характеризуСФться не тСЦльки системнСЦстю, рухом, але й формами ii СЦснування - простором СЦ часом. У чому ж суть простору СЦ часу?
ПростСЦр - СФ форма буття матерСЦi, що характеризуСФ ii протяжнСЦсть, структурнСЦсть, спСЦвСЦснування СЦ взаСФмодСЦю елементСЦв у всСЦх матерСЦальних системах. Загальне розумСЦння простору формуСФться у людини в емпСЦричному досвСЦдСЦ при характеристицСЦ матерСЦального обСФкту або множини таких обСФктСЦв, що займають рСЦзне положення в просторСЦ.
Час - форма буття матерСЦi, що виражаСФ тривалСЦсть ii СЦснування, послСЦдовнСЦсть змСЦни станСЦв у змСЦнюваннСЦ СЦ розвитку всСЦх матерСЦальних систем. У природно-науковСЦй лСЦтературСЦ поняття час нерСЦдко вживаСФться як синонСЦм поняття тривалСЦсть. На це звертав увагу англСЦйський фСЦзик СЦ фСЦлософ РЖсаак Ньютон. Поняття час виникаСФ з порСЦвняння рСЦзних станСЦв одного СЦ того ж обСФкту, який змСЦнюСФ своi властивостСЦ.
ПростСЦр СЦ час нерозривно звязанСЦ мСЦж собою. iх СФднСЦсть проявляСФться у русСЦ СЦ розвитку матерСЦi. Прагнення глибоко пСЦзнати суть простору СЦ часу пронизуСФ усю матерСЦальну СЦ духовну культуру людства. Невипадково ще в РамаянСЦ, памятнику духовного життя Стародавньоi РЖндСЦi, знання простору СЦ часу вСЦднесено до властивостей, що визначають гСЦднСЦсть людини. ФСЦлософи СЦ вченСЦ розходилися в мСЦркуваннях стосовно природи простору СЦ часу та iх вСЦдносин до матерСЦi.
Сформувалися два основнСЦ пСЦдходи: субстанцСЦальний СЦ реляцСЦйний. РЖсторична еволюцСЦя поглядСЦв на простСЦр СЦ час пов`язана з практичною, суспСЦльно-СЦсторичною дСЦяльнСЦстю людини. Якщо простСЦр СФ найзагальнСЦшою формою сталостСЦ, збереження змСЦсту об`СФктивноi реальностСЦ, то час - це форма його розвитку, внутрСЦшня мСЦра його СЦснування та самознищення. ПростСЦр звично сприймався як геометричне поняття. Це сприйняття простору навСЦювалося класичною наукою, геометрСЦСФю, законами механСЦки. СправдСЦ, таке уявлення вСЦдповСЦдаСФ тСЦй практичнСЦй дСЦяльностСЦ, яку людина здСЦйснюСФ не враховуючи перспектив свого СЦснування, не замислюючись над своiм мСЦсцем у свСЦтСЦ. ОстаннСФ стало актуальним за умови загострення екологСЦчноi ситуацСЦi. У процесСЦ розвитку простСЦр СЦ час стають екзистенцСЦльними поняттями. В просторСЦ СЦ часСЦ вСЦдбуваСФться пошук людиною.
ПростСЦр для людини СФ середовищем мешкання ii як живоi СЦстоти, сукупнСЦсть умов, засобСЦв, ресурсСЦв ii фСЦзичного СЦснування. ПростСЦр СФ основою життя людини, ii фСЦзичного СЦ духовного розвитку. Середовище СЦснування людини не залишаСФться незмСЦнним у часСЦ. Воно може мСЦнятися в результатСЦ природних СЦ вСЦйськових катастроф, а також поступово в ходСЦ природноi еволюцСЦi СЦ перетворюючоi дСЦяльностСЦ людини. ПрироднСЦ катастрофи неминучСЦ: не раз вСЦдбувалися СЦ будуть вСЦдбуватися падСЦння метеоритСЦв, землетруси СЦ виверження вулканСЦв. Однак, людство зСЦткнулося нинСЦ з принципово СЦншою небезпекою. Вона полягаСФ в невимСЦрному зростаннСЦ загрози, створюваноi виробничою дСЦяльнСЦстю людини.
Це звязано з тим, що положення самоi людини подвСЦйно. З одного боку, вона як бСЦологСЦчний вид СФ складовою частиною природного середовища. З СЦншого боку -- у вСЦдмСЦнностСЦ вСЦд СЦнших живих СЦстот людина маСФ СЦ небСЦологСЦчнСЦ, так названСЦ соцСЦально-культурнСЦ, потреби СЦ механСЦзми розвитку. Не сприйняття простору СЦ часу як домСЦвки людини веде до екологСЦчноi кризи.
Зясування простору СЦ часу, з якими так чи СЦнакше повязаний шлях пСЦзнання СЦстини, СФ "вСЦчною" темою гносеологСЦi .
1. КатегорСЦi простору й часу в античнСЦй фСЦлософСЦi
У давньогрецькСЦй фСЦлософСЦi логСЦчному аналСЦзу, осмисленню СЦ узагальненню пСЦддавалися поняття простору СЦ часу, запозиченнСЦ з донаукового, буденного СЦ мСЦфологСЦчного мислення.
Античне суспСЦльство виробляло бачення свСЦту на основСЦ механСЦчноi працСЦ (тобто механСЦчними засобами), шляхом простоi обробки речовини природи. Саме форма перетворювала цю речовину в конкретний предмет, надавала йому суспСЦльного значення (для чого СЦснуСФ даний предмет, якСЦ функцСЦi вСЦн виконуСФ). Тому такСЦ фСЦлософи, як Платон СЦ Аристотель, котрСЦ узагальнили змСЦст античноi культури твердили, що форма створюСФ матерСЦю, оскСЦльки з невизначеноi субстанцСЦi свСЦту вона породжуСФ конкретнСЦ речСЦ та якостСЦ.
ГераклСЦт вважав, що свСЦт завжди виникаСФ (СЦ зникаСФ) мСЦрами, що вСЦн СФ живим вогнем. Елеати, навпаки, вважали, що простСЦр СФ чимось нерухомим (просторовим), конечною кулею, де час замикаСФться СЦ зникаСФ в просторСЦ разом з рухом.
ПростСЦр у Анаксагора виявляСФться невСЦддСЦльним вСЦд особливого роду стихСЦi (матерСЦальноi субстанцСЦi), яка обСЦймаСФ все СЦ проникаСФ скрСЦзь. Отже. Анаксагор одним СЦз перших сформулював СЦ використав у натурфСЦлософських твердженнях тезис про не вСЦдокремленСЦсть простору СЦ матерСЦальноi субстанцСЦi. ПростСЦр у фСЦлософа перестаСФ бути самостСЦйною сутнСЦстю.
СвоСФрСЦдним синтезом став атомСЦзм ЛевкСЦппа-ДемокрСЦта, в якому простСЦр постаСФ нСЦби розщепленим на атоми та порожнечу. Атоми рухаються в цьому просторСЦ, але самСЦ вони СЦснують як вСЦчнСЦ, тобто за межами часу (не створюються й не руйнуються). На думку московського фСЦлософа М. Д. Ахундова, атомСЦстичне вчення ЛевкСЦппа-ДемокрСЦта було розвинуте як синтетична доктрина. В нСЦй отримують дальший розвиток рацСЦональнСЦ тенденцСЦi пСЦфагореiзму, математичний атомСЦзм, доктрина порожнього простору, множиннСЦсть Анаксагора, динамСЦзм ГераклСЦта, але все це за врахування критичних аргументСЦв елеатСЦв.
З точки зору ПерманСЦда, все, про що можна мислити, подСЦляСФться на буття та небуття. Буття - просторове, протяжне