Погляди на буття в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?нштейн на питання про суть теорСЦi вСЦдносностСЦ вСЦдповСЦв: Суть така: ранСЦше вважали, що коли, яким-небудь чудом усСЦ матерСЦальнСЦ речСЦ раптом зникли, то простСЦр СЦ час залишились би. ЗгСЦдно теорСЦi вСЦдносностСЦ разом з речами зникли б СЦ простСЦр СЦ час.
На противагу Ньютону релятивну концепцСЦю простору та часу розвивав його сучасник В. ЛейбнСЦц, який вважав, що це питання потрСЦбно пов`язувати з буттям монад живих, рухомих одиниць, якСЦ вСЦдтворюють у собСЦ увесь ВсесвСЦт. Сприймаючи нескСЦнченнСЦсть зв`язкСЦв, монади дСЦють синхронно, в СФдинСЦй координатСЦ часу. НьютонСЦвська концепцСЦя далкодСЦi (тобто миттСФвоi взаСФмодСЦi тСЦл на будь-якСЦй вСЦдстанСЦ одне вСЦд одного) замСЦнюСФться в ЛейбнСЦца концепцСЦСФю наперед установленоi гармонСЦi, що забезпечуСФ досконалСЦсть свСЦту. Саме взаСФмодСЦя монад, як вважав ЛейбнСЦц, СЦ породжуСФ властивостСЦ простору та часу. ПростСЦр це порядок СЦснування, час порядок послСЦдовностей.
Дж. Бруно надав фСЦлософське звучання СЦдеям Н. Коперника. ВСЦн зробив висновок. Що ВсесвСЦт, космос позбавленСЦ центру, бо таким являСФться кожна точка. МСЦри без чисельнСЦ, простСЦр безкСЦнечний.
Р. Декарт стверджував, що протяжнСЦсть це властивСЦсть матерСЦi: тАжВсСЦ простори, якСЦ зазвичай вважаються пустими СЦ в яких не вСЦдчуваСФться нСЦчого, крСЦм повСЦтря, насправдСЦ також наповненСЦ СЦ при цьому тСЦСФю ж самою матерСЦСФю, як СЦ тСЦ простори, де ми вСЦдчуваСФмо СЦншСЦ тСЦла. Для подолання труднощСЦв в поясненнСЦ руху (якщо немаСФ порожнечСЦ, то як можливий рух?) Р. Декарт пропонував круговий рух, при якому тСЦла займають мСЦсце один одного, нСЦби виштовхуючи один одного. Для виключення порожнечСЦ фСЦлософ пропонував безкСЦнечну подСЦльнСЦсть, де найменшСЦ частки повиннСЦ заповнювати простСЦр мСЦж корпускулами побСЦльше.
Дж. Локк вСЦдрСЦзняв густину (тСЦло, матерСЦю) вСЦд простору (протяжностСЦ) на основСЦ того, що вони по-рСЦзному данСЦ нашСЦй чуттСФвостСЦ. ФСЦлософ роздСЦляСФ ньютонСЦвську концепцСЦю простору, як вмСЦстилища тСЦл, але обТСрунтував ii на основСЦ чуттСФвих даних.
Якщо простСЦр Дж. Локк пояснив як СЦдею, яка виникла на основСЦ чуттСЦв, якСЦ вСЦдтворюють зовнСЦшнСЦ об`СФкти, то СЦдея часу (тривалостСЦ) виникаСФ, на його думку, не як вСЦдтворення тривалостСЦ об`СФктивних процесСЦв, а як рефлексСЦя ходу наших СЦдей. ПослСЦдовнСЦсть СЦдей в нашСЦй душСЦ являСФться джерелом СЦдеi тривалостСЦ.
Дж. БерклСЦ, подСЦбно Локку, СЦдею протяжностСЦ пов`язував з почуттями, але останнСЦ, на його думку, не вСЦдбивають сущих речей, а в комбСЦнацСЦi утворюють самСЦ речСЦ. Тому СЦ всСЦ властивостСЦ речей почуття. ЗвСЦдси СЦ заперечення порожнього простору.
Д. Юм, подСЦбно Дж. Локку та Дж. БерклСЦ, дослСЦджував простСЦр та чаiерез спСЦввСЦдношення з чуттСФвими даними, якСЦ мСЦстяться в iх основСЦ. Враження завжди передують СЦдеям СЦ кожна СЦдея з`являСФться спочатку у виглядСЦ вСЦдповСЦдного враження, писав Д. Юм. РЖдею простору, на думку фСЦлософа, ми отримуСФмо з розташування видимих та вСЦдчутних об`СФктСЦв, а СЦдея часу створюСФться на основСЦ послСЦдовностСЦ самих СЦдей та вражень, тобто суб`СФктивних переживань.
Отже, в фСЦлософСЦi Нового часу сперечались субстанцСЦальна та реляцСЦйна концепцСЦi простору та часу, намСЦтилось розрСЦзнення онтологСЦчного та гносеологСЦчного аспектСЦв категорСЦй простору й часу.
4. НСЦмецька класична фСЦлософСЦя про категорСЦi простору та часу
Подальший розвиток вчення про простСЦр та час мСЦститься в концепцСЦях нСЦмецькоi класичноi фСЦлософСЦi, в яких розвивались такСЦ СЦдеi, як синтетична функцСЦя категорСЦй простору та часу в науковому знаннСЦ СЦ дСЦалектичний взаСФмозв`язок простору та часу.
Засновник нСЦмецького класичного СЦдеалСЦзму РЖ.Кант будуСФ власну гносеологСЦчну концепцСЦю простору й часу, за якою цСЦ форми мають вигляд активноi творчоi сили почуттСФвого пСЦзнання щодо створення обСФкта пСЦзнання. Але це зовсСЦм не означаСФ, що визнаний мислитель цСЦлком вСЦдходить вСЦд спСЦнозСЦвських тлумачень простору СЦ часу. Просто вСЦн переносить проблему субстанцСЦi в телеологСЦчну сферу практичного розуму .
КантСЦвську концепцСЦю обТСрунтування простору СЦ часу як апрСЦорних форм чуттСФвостСЦ на тривалий час вважали унСЦверсальною, себто СФдиною концепцСЦСФю, що насправдСЦ вСЦдповСЦдала дСЦйсностСЦ. РЗi особливСЦсть полягала в тому, що простСЦр та час тут набирали своСФрСЦдноi "двоiстостСЦ": з одного боку, вони належали до чуттСФвого змСЦсту, тобто ii розглядали чуттСФвими, а з СЦншого - несли у собСЦ навантаження необхСЦдностСЦ СЦ загальностСЦ, тобто трактувалися як форми мислення . АпрСЦоризм цих форм дав змогу розглянути ЕвклСЦдову геометрСЦю (в тому числСЦ ЕвклСЦдСЦв простСЦр) як СЦзоморфний СЦ телеологСЦчний образ дСЦйсностСЦ, своСФрСЦдну споконвСЦчну просторово-математичну схему свСЦту. Завдяки цьому серед науковцСЦв поширилася думка про можливСЦсть аналСЦтичноi побудови СЦнших некласичних геометричних теорСЦй, але з врахуванням умови: того, що вСЦдшуковувати iх фСЦзичнСЦ аналоги в дСЦйсностСЦ вряд чи доречно. Будь-яка новСЦтня некласична геометрСЦя, що СФ плодом уяви вченого, може виконати лише допомСЦжну вузькоспецСЦалСЦзовану функцСЦю "математичного апарату" для розвязання окремоi конкретно-науковоi задачСЦ. Шукати в ii контекстСЦ загально-фСЦлософське призначення немаСФ сенсу. Тому всСЦ спроби подолання кантСЦвськоi традицСЦi розумСЦння простору й часу СЦ повязаноi з ними геометрСЦi ЕвклСЦда (йдеться про постулат паралельних) призводили вчених-оптимСЦстСЦв до великоi субСФктивноi драми, що пронизувала iх життя . "Через тисячу, а може бути, СЦ через тисячСЦ рокСЦв, що минули вСЦд зародження геометрСЦi на СходСЦ, до розвитку, котрого вона набрала в ЕлладСЦ, в школСЦ Платона СЦ Аристоте?/p>