Погляди на буття в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
межена формою, залишаСФться потенцСЦально вСЦдкритою для ряду акцидентальних форм, тому що те, що безумовно обмежене, може бути умовно безкСЦнечним.
Розглядаючи час та вСЦчнСЦсть скрСЦзь призму категорСЦй актуальноi та потенцСЦйноi безкСЦнечностСЦ, Фома АквСЦнський писав: Якщо ми приймемо, що час завжди був СЦ завжди буде, то рСЦзниця мСЦж вСЦчнСЦстю й часом залишитьсятАж в тому, що вСЦчнСЦсть в кожнСЦй своiй митСЦ цСЦле купна, часу це ж не властиве, а також в тому, що вСЦчнСЦсть СФ мСЦра перебування, а час мСЦра руху. Фома АквСЦнський пСЦдкреслював, що вСЦчнСЦсть цСЦле купна, тобто вона завершена в собСЦ, обактивно безкСЦнечна, а час лише умовний, тобто суб`СФктивно безкСЦнечний.
БезкСЦнечнСЦсть часу найважливСЦше свСЦтоглядне питання. Якщо час вСЦчний як мСЦра руху, як якСЦсть рухомоi матерСЦi, то вСЦчна СЦ сама матерСЦя.
На фСЦлософське осмислення категорСЦi часу середньовСЦчними мислителями великий вплив справила концепцСЦя часу Платона та АрСЦстотеля, яка синтезувалась з християнським релСЦгСЦйним свСЦтобаченням. В рамках релСЦгСЦйного свСЦтобачення земний час було вСЦдокремлено вСЦд поняття вСЦчностСЦ. Майже у всСЦх монотеiстичних релСЦгСЦях вСЦчнСЦсть атрибут Бога, час же створено, вСЦн маСФ початок та кСЦнець. Але багато фСЦлософСЦв середньовСЦччя вСЦдстоювали точку зору вСЦчностСЦ свСЦту.
3. КонцепцСЦя простору СЦ часу в фСЦлософСЦi Нового часу
Цей перСЦод позначився поступовим вСЦдходом вСЦд схоластичного свСЦтосприймання, посиленням ролСЦ експерименту, виникненням перших моделей механСЦчноi картини свСЦту. Християнське трактування часу й ВсесвСЦту змСЦнюСФться поворотом до вивчення природи, прагненням до тогочасного знання. Обактивною основою цих змСЦн були знову таки суспСЦльнСЦ процеси, якСЦ й природу вСЦдкривають для людини як обактивний процес.
РеальнСЦсть економСЦчного процесу, котрий набув форми всезагальних речових вСЦдносин капСЦталСЦзму, що вСЦдкинув все сентиментальне та персональне, стаСФ основою розвитку природничих наук, передусСЦм механСЦки, фСЦзики, астрономСЦi. ЦСЦ науки стали формами моделювання процесу пСЦзнання крСЦзь призму дСЦяльностСЦ як нового вимСЦру людини. СвСЦт як об`СФкт пСЦзнання античноi та середньовСЦчноi науки розпався на фСЦзичну, механСЦчну та СЦншСЦ види реальностСЦ предмети вСЦдповСЦдних наук. "асне в цих фрагментах реальностСЦ, вСЦдповСЦдних понятСЦйних системах СЦ народжуються риси простору та часу як вСЦдповСЦдних форм руху. НайчСЦткСЦше вСЦдтворив простСЦр СЦ час цього механСЦчного свСЦту РЖсак Ньютон.
СформульованСЦ Ньютоном властивостСЦ простору та часу становлять основу принципСЦв створеноi ним класичноi механСЦки. Час СЦ простСЦр постають як порожнСЦ форми, котрСЦ не заважають дослСЦдженню взаСФмодСЦi окремих тСЦл. Ньютон розрСЦзняв абсолютний та вСЦдносний час СЦ простСЦр. Абсолютний, СЦстинний математичний час, згСЦдно з Ньютоном, плине рСЦвномСЦрно й СЦнакше називаСФться тривалСЦстю. Абсолютний простСЦр залишаСФться завжди однаковим СЦ нерухомим. Це тлумачення простору та часу остаточно зруйнувало арСЦстотелСЦвську концепцСЦю природних мСЦсць.
Абсолютний простСЦр СЦ час поняття абстрактно-теоретичнСЦ. Для вимСЦрювання конкретних об`СФктСЦв Ньютон вживаСФ поняття вСЦдносних простору та часу. Це мСЦра тривалостСЦ, яка базуСФться на повсякденному досвСЦдСЦ та вживаСФться в повсякденному буттСЦ. ВСЦдноснСЦ простСЦр СЦ час це емпСЦричний рСЦвень сприймання абсолютного простору та часу. У системСЦ Ньютона простСЦр СЦ час вСЦдокремленСЦ один вСЦд одного й вСЦд власного змСЦсту. Вони абстрактнСЦ умови механСЦчного руху, позбавленСЦ будь-якоi суб`СФктивностСЦ. Система Ньютона панувала понад два столСЦття, доки не була замСЦнена теорСЦСФю вСЦдносностСЦ А. Ейнштейна.
Сформульована в 1916 роцСЦ Альбертом Ейнштейном (1879-1955pp.) теорСЦя вСЦдносностСЦ складаСФться з двох звязаних мСЦж собою теорСЦй: спецСЦальноi теорСЦi вСЦдносностСЦ СЦ загальноi теорСЦi вСЦдносностСЦ. СпецСЦальна теорСЦя вСЦдносностСЦ переконливо довела, що численнСЦ просторово-часовСЦ властивостСЦ, що вважалися незмСЦнними, абсолютними, у дСЦйсностСЦ виступають вСЦдносними, релятивними (латин. - relativus - вСЦдносний). У спецСЦальнСЦй теорСЦi вСЦдносностСЦ втрачали абсолютний характер такСЦ просторово-часовСЦ властивостСЦ, як довжина, часовий СЦнтервал, одномСЦрнСЦсть. УсСЦ цСЦ властивостСЦ виявились залежними вСЦд взаСФмного руху матерСЦальних обСФктСЦв. Положення про те, що те чи СЦнше фСЦзичне явище або той чи СЦнший фСЦзичний процес розглядаСФться як система, що формуСФ своi просторово-часовСЦ вСЦдносини, стало безумовним досягненням теорСЦi. У нСЦй просторовСЦ СЦ часовСЦ характеристики залежать вСЦд визначення системи як обСФкту фСЦзичного дослСЦдження. ПравильнСЦсть положень реляцСЦйноi концепцСЦi простору СЦ часу отримана СЦ в загальнСЦй теорСЦi вСЦдносностСЦ. Тут принцип вСЦдносностСЦ поширений на неСЦнерцСЦйнСЦ системи, що привело до встановлення тСЦсноi залежностСЦ метричних властивостей простору-часу вСЦд гравСЦтацСЦйних взаСФмодСЦй мСЦж матерСЦальними обСФктами. СпецСЦальна теорСЦя вСЦдносностСЦ встановлюСФ, що геометричнСЦ властивостСЦ простору-часу залежать вСЦд розподСЦлу в них гравСЦтацСЦйних мас. Поблизу важких обСФктСЦв геометричнСЦ властивостСЦ простору починають вСЦдхиляться вСЦд евклСЦдових, а темп протСЦкання часу сповСЦльнюСФться. Отже, теорСЦя вСЦдносностСЦ, по-перше, дала неспроможнСЦсть поняття абсолютностСЦ часу СЦ абсолютностСЦ простору; по-друге, розкрила залежнСЦсть просторово-часових властивостей вСЦд характеру руху СЦ взаСФмодСЦi матерСЦальних систем; по-третСФ, показала неспроможнСЦсть субСФктивСЦстських, апрСЦорних уявлень сутностСЦ простору СЦ часу. Сам Альберт Е?/p>