Погляди на буття в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
; небуття позбавлене просторовостСЦ, воно не СЦснуСФ. Так як не може СЦснувати небуття, то не може СЦснувати й порожнеча, так як порожнеча це протяжне небуття, що для олеатСЦв було безглуздим.
БСЦльш глибокоi розробки проблема простору та часу набула у Платона й Аристотеля, якСЦ розглядали цСЦ категорСЦi в контекстСЦ спСЦввСЦдношення загального та одиничного, статусу СЦснування СЦдей тощо. Насамперед переосмислюСФться змСЦст та структура простору. Так, у Платона простСЦр це декСЦлька шарСЦв буття рСЦзноi досконалостСЦ. ВерхнСЦй шар це сфера нерухомих зСЦрок. Тут пануСФ вСЦчнСЦсть. ПСЦд ним сфера руху планет, де й СЦснуСФ час. Ще нижче (в земних умовах) час стаСФ СЦлюзСЦСФю, оскСЦльки зникають СЦ розпадаються окремСЦ речСЦ. Час, за Платоном. Не СЦснував до створення свСЦту Богом СЦ СФ рухомим образом вСЦчностСЦ, ii зразком. Ц немовби засСЦб дотикання до вСЦчностСЦ, яка й виступаСФ головною формою СЦснування СЦдей.
НайбСЦльш глибоке вчення античностСЦ про простСЦр СЦ час залишив Аристотель, концепцСЦя якого мала великий вплив на середньовСЦчну фСЦлософСЦю, а в дСЦалектичному аналСЦзСЦ часу навСЦть перевершувала фСЦлософСЦю 17-18 ст. ВСЦдмовившись вСЦд платонСЦвськоi концепцСЦi СЦдей, Аристотель розробив субстанцСЦйну концепцСЦю простору. ВСЦн знаходить у просторСЦ природнСЦ мСЦсця, куди з необхСЦднСЦстю рухаються речСЦ. Кожне таке просторове мСЦсце стаСФ причиною перебування там певних речей СЦ тому гарантуСФ порядок у свСЦтСЦ порядок СЦСФрархСЦi.
Глибоко дослСЦджуСФ Аристотель природу часу. ВСЦн ставить питання про докази його СЦснування й розвиваСФ тут дСЦалектичний пСЦдхСЦд: минулого вже немаСФ, майбутнього ще не СЦснуСФ, а теперСЦшнСФ момент СФдностСЦ буття СЦ небуття. тАжВажко побачити, - писав Аристотель, - чи СФ тепер, яке, очевидно, роздСЦляСФ минуле з майбутнСЦм, завжди СФдиним СЦ тотожним, чи стаСФ щоразу СЦншим. Якщо воно завжди СЦнше й у часСЦ жодна частина разом з СЦншою не СЦснуСФтАжто тепер разом з одним не буде СЦснувати, а попереднСФ завжди повинно знищитися. Мить тепер - не тСЦльки точка розриву, а й зв`язку. Час двоiстий, тому що вСЦн складаСФться як з розривСЦв мСЦж моментами тепер, так СЦ зСЦ зв`язку мСЦж ними.
Значний дСЦалектичний пСЦдхСЦд привСЦв Аристотеля до необхСЦдностСЦ дослСЦдження зв`язку часу та руху. Мислитель показав, що час, хоч СЦ не тотожний руховСЦ (бо вСЦн пливе рСЦвномСЦрно, а швидкСЦсть руху змСЦнюСФться), все ж невСЦддСЦльний вСЦд руху. Аристотель визначав час як число число руху у вСЦдношеннСЦ до минулого та майбутнього, як мСЦру руху та спокою.
Отже, в категорСЦях простору СЦ часу давньогрецька фСЦлософСЦя зафСЦксувала, осмислила СЦ вСЦдтворила у всезагальнСЦй формСЦ те уявлення про простСЦр та час, якСЦ склались у давнСЦх грекСЦв на основСЦ соцСЦальноi практики СЦ природознавства, що зародилось в античну епоху. Вчення античноi фСЦлософСЦi про простСЦр та час стало базою для фСЦлософСЦв середньовСЦчноi епохи.
2. Трактування категорСЦй простору та часу у фСЦлософСЦi середньовСЦчноi РДвропи
МислителСЦ середньовСЦччя на фСЦлософському рСЦвнСЦ намагались спСЦвставити уявлення Аристотеля про простСЦр з догмами християнства.
Одним СЦз перших значний крок зробив АврелСЦй Августин, який вважав, що Бог разом СЦз свСЦтом створив СЦ час. Але Бог продовжуСФ творити свСЦт разом СЦз часом, СЦ людина, перебуваючи в цьому процесСЦ, залучаСФться до сприймання часу, який стаСФ ii власним досвСЦдом як переживання тривалостСЦ. Саме людська душа зв`язуСФ вСЦчнСЦсть СЦ час. Минуле фСЦксуСФться через пам`ять, майбутнСФ як сподСЦвання, передбачення; теперСЦшнСФ як споглядання. Зараз ясно стаСФ для мене, - писав Августин, - що нСЦ майбутнього, нСЦ минулого не СЦснуСФ СЦ що неточно висловлюються про часи, коли кажуть: минуле, теперСЦшнСФ, майбутнСФ; але було б точнСЦше висловлюватись так: душСЦ СФ вСЦдповСЦднСЦ цьому три форми сприймання, а не в СЦншому мСЦсцСЦ. Так, для теперСЦшнього минулих предметСЦв ми маСФмо пам`ять або спогад (memoria); для теперСЦшнього теперСЦшнСЦх маСФмо погляд, споглядання (intuitos), а для теперСЦшнього майбутнСЦх речей ми маСФмо сподСЦвання, надСЦю (expectatio). Християнська релСЦгСЦя, а саме Августин Блаженний вСЦдмовляСФться вСЦд античного циклСЦчного часу СЦ ввСЦв уявлення про час як суб`СФктивне заломлення в людськСЦй свСЦдомостСЦ безповоротностСЦ земного життя. ВСЦн вважав, що свСЦт створений Богом не у часСЦ, а разом з часом СЦ в цьому сенсСЦ творСЦння матерСЦi передувало СЦ свСЦту, СЦ часу. Час, на вСЦдмСЦну вСЦд Платона та Аристотеля, вСЦн не пов`язував з рухом (небесних свСЦтил), а вважав категорСЦСФю субактивно-психологСЦчною. Обактивна лише вСЦчнСЦсть, яка СФ атрибутом Бога. тАжЩо таке вСЦчнСЦсть, що я споглядаю завдяки тСЦльки тому, що я розумСЦю. Розумовим зором я вСЦдокремлюю вСЦд вСЦчного всяку перемСЦну, мСЦнливСЦсть СЦ в самСЦй вСЦчностСЦ не вСЦдрСЦзняю нСЦяких промСЦжкСЦв часу, так як промСЦжки часу не складаються з минулих та майбутнСЦх змСЦн предметСЦв. КрСЦм того, у вСЦчному немаСФ нСЦчого скороминущого, нСЦ майбутнього, бо , що минаСФ, те вже перестаСФ СЦснувати, а те, що буде, ще й не почало СЦснувати. ВСЦчнСЦсть лише тСЦльки СФ, вона не була, нСЦби ii вже нема, нСЦ буде, нСЦби до цього часу ii не СЦснувало.
Фома АквСЦнський використав СЦдею вСЦчностСЦ часу Августина СЦ дав iй додаткове тлумачення. Поняття вСЦчностСЦ вСЦн ототожнював з актуальною безкСЦнечнСЦстю, а час та матерСЦю вважав безкСЦнечними лише потенцСЦально. НСЦщо, крСЦм Бога, - писав Фома АквСЦнський, - не може бути безумовно безкСЦнечним, воно таке лише умовно. НасправдСЦ, якщо ми говоримо про ту безкСЦнечнСЦсть, яка належить матерСЦi, то очевидно, що все, що актуально СЦснуСФ, надСЦлене формою, тому його матерСЦя об