Погляди на буття в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В°ми методологСЦi науки. Керуючись субактивно-СЦдеалСЦстичними установками в гносеологСЦi, вони ставлять пСЦд сумнСЦв той об`активний змСЦст пСЦзнавальноi дСЦйсностСЦ, який виражаСФться в логСЦко-понятСЦйному апаратСЦ науки.
БлизькСЦсть принципСЦальних установок прагматизма дозволяСФ говорити про одну прагматисько-операцСЦоналСЦстську концепцСЦю простору та часу.
Прихильники прагматизму висувають положення про те. Що в основСЦ ньютонСЦвських просторових та часових форм лежать форми практики. Але прагматисти розглядають практику субактивно-СЦдеалСЦстично, тому змСЦст наукових понять в них узгоджуСФться у пСЦдсумку не з об`СФктивним свСЦтом, а лише з субактивними потребами людини, якСЦ представляються як СФдиний регулятор його дСЦяльностСЦ. Дж. ДьюСЦ та А. Ф. БентлСЦ пишуть наступне: ПростСЦр та частАжпотрСЦбно брати в зв`язку з дСЦСФю та поведСЦнкою людини, а не як фСЦксованСЦ чи данСЦ системи вСЦдлСЦку (формальнСЦ, абсолютнСЦ або НьютоновСЦ), СЦ не як виключно фСЦзичнСЦ спецСЦалСЦзованСЦ системи тих типСЦв, якСЦ вСЦдомСЦ з теорСЦi вСЦдносностСЦ.
ОперацСЦоналСЦсти виходять з того, що в наших знаннях, поняттях вСЦдображаються лише практичнСЦ операцСЦi. Об`СФктивну реальнСЦсть вони виключають з аналСЦза.
ОперацСЦоналСЦстична концепцСЦя простору та часу представляСФ собою приклад застосування цих вихСЦдних принципСЦв до розвитку конкретноi проблеми.
При розглядСЦ часу також, як СЦ у випадку простору, Р. У. БрСЦджмен та його послСЦдовники видСЦляють рСЦзнСЦ типи вимСЦрювальних операцСЦй: операцСЦi вимСЦру часу подСЦй, якСЦ вСЦдбуваються одна за СЦншою, та операцСЦi вимСЦру подСЦй, якСЦ вСЦдбуваються в точках простору, якСЦ знаходяться на помСЦтнСЦй вСЦдстанСЦ одна вСЦд одноi. Таким чином видСЦляють два вида часу локальний та той, який тягнеться (extended).
Наряду з сцСЦентичною традицСЦСФю в буржуазнСЦй фСЦлософСЦi 20 ст. спостерСЦгаСФться своСФрСЦдний вибух СЦнтереса до СЦсторичного, соцСЦально-культурного розумСЦння часу та простору. Дана тенденцСЦя доповнюСФться прагненням розглядати час та простСЦр (особливо час) достеменно онтологСЦчно. ФСЦлософСЦя життя, феноменологСЦя й екзистенцСЦалСЦзм намагаються по-новому обТСрунтувати обактивнСЦсть, надособистСЦсну значимСЦсть часу, виходячи з СЦдеалСЦстично розумСЦСФмоi суб`СФктивностСЦ.
А. Бергсон СЦстинний час розумСЦСФ як чисту тривалСЦсть потоку свСЦдомостСЦ. Час А. Бергсон трактуСФ як суто природно-психологСЦчний потСЦк життя, а сам спосСЦб осягнення часу як суто психологСЦчний.
Субактивна СЦнтерпретацСЦя часу, пов`язання його з потоком переживань рСЦднять фСЦлософСЦю життя з феноменологСЦСФю та екзистенцСЦалСЦзмом.
Е. Гуссерль вважав, що кожний специфСЦчний шар досвСЦду переживань маСФ своСФ усвСЦдомлення часу: тАжСприйняття, спогад, очСЦкування, фантазСЦя, воля коротко все, що являСФться об`СФктом рефлексСЦi. Тому деякСЦ дослСЦдники, небезезпСЦдставно, пСЦдкреслюють, що в Лекциях о внутреннем сознании времени Е Гуссерль не стСЦльки дослСЦджував час як такий, скСЦльки рСЦзнСЦ модифСЦкацСЦi усвСЦдомлення часу.
Зближаючись з Д. Юмом у деяких аспектах змСЦстовноi СЦнтерпретацСЦi сприйняття часу, захоплюючись асоцСЦативно-феноменалСЦстським трактуванням змСЦсту переживань часу, Е. Гуссерль розглядав час не як просту послСЦдовнСЦсть перцепцСЦй, а як послСЦдовнСЦсть ситуацСЦй.
Проблема часу в феноменологСЦчному трактуваннСЦ безпосередньо запозичена фСЦлософами езистенцСЦалСЦстського напрямку. ФеноменологСЦчна СЦнтерпретацСЦя часу складаСФ частину феноменологСЦчного методу, без якого неможливо уявити формування екзистенцСЦалСЦстськоi фСЦлософСЦi та ii проблематики. ПодСЦбно тому, як в екзистенцСЦалСЦзмСЦ СЦнтенцСЦональнСЦсть розглядаСФться не як характеристика свСЦдомостСЦ. А як характеристика людського СЦснування, - вСЦдповСЦдно онтологСЦзуСФться СЦ час: час онтологСЦчний спосСЦб буття в свСЦтСЦ (Хайдеггер), буття в ситуацСЦi (Сартр) СЦ т. д. Основна направленСЦсть гуссерлСЦанськоi концепцСЦi часу в дещо рСЦзних модифСЦкацСЦях зберСЦгаСФться у Хайдеггера, Сартра, Мерло-ПонтСЦ та СЦнших.
Сартр вирСЦшуСФ проблему часу на базСЦ дуалСЦзму буття СЦ нСЦщо, що вСЦдповСЦдно характеризуСФ спонтанно-активне часове буття для себе та вСЦдчужено-СЦнертне, позачасове буття в собСЦ.
НайбСЦльше уваги проблемСЦ екзистенцСЦального часу та простору придСЦлив Хайдеггер, слСЦдуючи СЦдеям Гуссерля. Хайдеггер розглядав екзистенцСЦальне значення цих форм перш за все в якостСЦ апрСЦорних моментСЦв СЦснування, тобто в якостСЦ онтологСЦчних, а не онтичних (досвСЦдних) моментСЦв буття.
Отже, характеризуючи основнСЦ буржуазно-фСЦлософськСЦ концепцСЦi часу та простору, необхСЦдно пСЦдкреслити вузькСЦсть предметноi галузСЦ, яка розглядаСФться в цих концепцСЦях, - це галузь переживання свСЦта. До того ж тут буржуазна фСЦлософСЦя називаСФ неСЦсторичнСЦ (СЦнколи вСЦдверто поза соцСЦальнСЦ), СЦррацСЦоналСЦсти нСЦ трактування часу. Часто буржуазнСЦ фСЦлософи цСЦкавляться переживанням часу в якостСЦ своСФрСЦдноi антирацСЦональноi, СЦррацСЦональноi смисловоi моделСЦ дСЦяльностСЦ свСЦдомостСЦ в широкому культурно-СЦсторичному сенсСЦ.
Запропонований огляд буржуазних концепцСЦй простору та часу свСЦдчить про те, що в 20 ст. (в порСЦвняннСЦ з класичною буржуазною фСЦлософСЦСФю) спостерСЦгаСФться певнСЦ зрушення в розумСЦннСЦ цих найголовнСЦших категорСЦй. ВСЦдхСЦд вСЦд класичних концепцСЦй вСЦдбуваСФться по багатьом важливим аспектам, але найбСЦльш показовим являСФться суб`СФктивСЦзацСЦя, СЦррацСЦоналСЦзацСЦя та мСЦфологСЦзацСЦя змСЦсту цих категорСЦй.
Висновок
Отже, СЦсторична еволюцСЦя поглядСЦв на простСЦр СЦ час пов`язана з практичною, суспСЦльно-СЦсторичною дСЦяльнСЦстю люд?/p>