Погляди на буття в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В»я, людина не памятала, бСЦльше того, не усвСЦдомлювала, що цСЦ положення лише виявилися з великоi кСЦлькостСЦ фактСЦв, накопичених елементарним повсякденним дослСЦдом, - пише щодо цього вСЦдомий росСЦйський математик СЦ популяризатор науки В.Каган. - За iх простотою, а головне - за тою безперечною довСЦрою, котру вони викликали, iх почали надавати людськСЦй свСЦдомостСЦ як невСЦдСФмнСЦ надбання розуму; СЦдеалСЦстичнСЦ установки Платона цю точку зору затвердили; через двСЦ тисячСЦ рокСЦв ми ii знаходимо в кСЦлькох СЦнших висловах, але в чистому виглядСЦ у Канта... Такою була вСЦра в непорушнСЦсть наших поглядСЦв на простСЦр та час" .
Як бачимо, кантСЦвське тлумачення простору СЦ часу набираСФ вигляду панацеi, яку неможливо подолати, але час брав своСФ.
ВСЦдомо, що Кант оголошував СЦдеальними простСЦр та час, але аж нСЦяк не вважав СЦдеальним обактивно реальне буття (рСЦч в собСЦ). ФСЦхте та Гегель вважали, що СЦдеальнСЦ не лише простСЦр та час, але й сам об`СФкт досвСЦду. Це припускала формула тотожностСЦ буття та мислення. ОскСЦльки буття природи та СЦсторСЦi розглядалось як результат поступальних СЦсторичних дСЦянь духа (розуму, абсолютного суб`СФкта), то й час та простСЦр як частини СЦсторичного буття також виглядали СЦсторичними, вСЦдносними, залежними вСЦд змСЦсту дСЦяльностСЦ.
З точки зору Гегеля, час та простСЦр виступають формами, в яких дух являСФ себе ззовнСЦ. Чим даль дух входить всередину свого чисто логСЦчного розвитку, щоб в фСЦналСЦ виразитись в адекватному виглядСЦ, в формСЦ поняття, тим бСЦльше вСЦн звСЦльняСФться вСЦд простору та часу. ПриродСЦ, представленСЦй чимось типу безжиттСФвих, периферСЦйних кСЦнцСЦвок вСЦчно живого духа, Гегель вСЦдмовляСФ в розвитку у часСЦ. В сферСЦ соцСЦальноi СЦсторСЦi, не дивлячись на спорСЦдненСЦсть, органСЦчну спСЦльнСЦсть часу з поняттям, яке розвиваСФться (час СФ саме поняття), останнСФ скидаСФ окови часу, переходячи в чисту логСЦку.
Гегель уявляв простСЦр й час в якостСЦ зовнСЦшнСЦх форм по вСЦдношенню до поняття, тим не менш фСЦлософ вважав iх внутрСЦшнСФ властиве руху самоi природи й виголошував дСЦалектичнСЦ СЦдеi вСЦдносно простору та час, iх зв`язки мСЦж собою та з рухом. Гегелю далека СЦдея про простСЦр та час як про форми руху, якСЦ були б зовнСЦшнСЦми по вСЦдношенню до змСЦсту, який в них виражаСФться.
На думку Гегеля, спочатку час по вСЦдношенню до простору виступаСФ як дещо внутрСЦшнСФ, а потСЦм, внаслСЦдок власного протирСЦччя, виявляСФться зовнСЦшньою визначенСЦстю становлення. Тут намСЦчаСФться зворотний перехСЦд часу в простСЦр. Цей перехСЦд виражаСФться в тривалостСЦ часу. Виступаючи в ролСЦ абстрактного, зовнСЦшнього кордону у взаСФмоперетвореннях буття СЦ нСЦщо, час являСФться нСЦчим СЦншим, як безперервним, однорСЦдним, само тотожним тепер, яке не складаСФ суть тривалостСЦ.
МатерСЦалСЦстична критика Л. ФейСФрбахом теологСЦi та СЦдеалСЦстичних систем торкалась й проблеми простору та часу, в основному останнього, оскСЦльки теологСЦя та СЦдеалСЦзм вважали час явищем, яке особливим чином торкаСФться творСЦння Бога (в релСЦгСЦi) й абсолютного розуму (в фСЦлософСЦi). РЖдеалСЦзм не визнаСФ, що час зовсСЦм не являСФться однСЦСФю лише формою споглядання, а являСФться СЦстотною формою й умовою життя. Там, де немаСФ слСЦдування один за одним, де немаСФ руху, змСЦни й розвитку, там немаСФ й життя, немаСФ й природи; але час невСЦддСЦльний вСЦд розвитку. ОскСЦльки СЦдеалСЦзм й теологСЦя абстрагують людськСЦ можливостСЦ вСЦд чуттСФвостСЦ, природи, зводять iх в ранг божественного буття, то просторовСЦ та часовСЦ форми виявляються непотрСЦбними для розвитку духа. Л. ФейСФрбах пСЦдкреслював, це СЦдеалСЦстична СЦлюзСЦя, фСЦкцСЦя. ПростСЦр та час складають форми буття всього сущого. ТСЦльки СЦснування в просторСЦ й часСЦ СФ СЦснуванням. Заперечення простору й часу СФ не лише запереченням iх кордонСЦв, але й iх сутностСЦ. Позачасове чуття, позачасова воля, позачасова думка, позачасова СЦстота все це фСЦкцСЦя.
ЗаслуговуСФ також уваги критичне зауваження Л. ФейСФрбаха в адресу Гегеля про те. Що в останнього простСЦр та час в СЦсторичному планСЦ виступали нерСЦвноцСЦнними явищами: Формою гегелСЦвськоi СЦнтуiцСЦi, як СЦ його метода, слугуСФ виключно час, простСЦр тут з його терпимСЦстю не допускаСФться зовсСЦмтАж. Тут Л. ФейСФрбах правий, бо гегелСЦвська система СЦгнорувала своСФрСЦднСЦсть фСЦлософських вчень в СЦсторичному просторСЦ культури.
З точки зору ФейСФрбаха, простСЦр та час виступають наповненими змСЦстом формами, умовами буття, чи йде мова про об`СФктивну природу, чи про суб`СФктивну реальнСЦсть в образСЦ людини, ii чуттСФвостСЦ, де час та простСЦр переживаються в залежностСЦ вСЦд багатьох конкретних факторСЦв.
Отже, СЦдеалСЦстичний характер систем в нСЦмецькСЦй класичнСЦй фСЦлософСЦi вСЦдобразився на проблематицСЦ часу та простору. Вони розглядались лише як явища в сферСЦ розуму, але у вузьких рамках СЦдеалСЦстичного розумСЦння даних категорСЦй в чисто логСЦчному, натурфСЦлософському виглядСЦ виявлялись дСЦалектика часу та простору, iх зв`язок з рухом. МатерСЦалСЦстична фСЦлософСЦя Л. ФейСФрбаха вСЦдновила в правах об`СФктивний природний характер простору та часу, але не зумСЦла застосувати до даних уявлень дСЦалектику, що було обумовлено комплексом СЦсторичних та гносеологСЦчних причин.
5. КатегорСЦi простору та часу в СЦнтерпретацСЦi сучасноi буржуазноi фСЦлософСЦi
На вСЦдмСЦну вСЦд попереднСЦх СЦсторико-фСЦлософських етапСЦв розвитку розумСЦння простору та часу в сучаснСЦй буржуазнСЦй фСЦлософСЦi загубило цСЦлСЦсний вигляд. ПозитивСЦзм, прагматизм, операцСЦоналСЦзм розглядають лише пСЦзнавальнСЦ функцСЦi просторово-часових концепцСЦй в сучасному природознавствСЦ, обмежуючись вузькими рамк?/p>