Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?е близько 300 верст від центру запорозького поселення. Коли їхня кількість, говорить Липоман, сягнула 300 чоловік, здебільшого наших поселян (poddanych), то вони негайно кинулися на поміщицькі маєтки: Медведівку, Смілу, Жаботин та інші.
Місто Сміла кращий маєток князів Любомирських зазнало такого ж розору, як і Жаботин. Тільки з одного села Орловця прибуло 100 кінних козаків, щоб служити під командою полковника Залізняка. Його похід був облитий кровю, позначений грабунками й пожежами: Богуслав, Корсунь, навіть Канів, незважаючи на замок, гармати і гарнізон, що утримувався базиліянськими ченцями, ігумен яких вважався разом з тим і комендантом, були захоплені гайдамаками. Скрізь папські будинки були зруйновані і спалені, містечка розграбовані, католицькі священики, поляки і євреї забиті нелюдськими способами. У Богуславі Залізняк відпочивав, радився зі своїми осавулами й сотниками: одні хотіли йти на Білу Церкву, древнє українське місто, інші прямо на Уманщину маєток одного з найголовніших ворогів Запорожжя графа Ф. С. Потоцького, хоча й противника Барської конфедерації. Наїзд на Умань центр західноукраїнської торгівлі та багатих ярмарків приваблював бунтарів особливо, бо ширилися чутки, що туди втікали поляки із сімями та майном як до міста більш укріпленого, з гарнізоном (zaloge) найманого жолдацтва (zoldactwa), навіть регулярних військ і 700 надвірних козаків. У цей час в Богуславі до гайдамаків приєднався відомий уже ватажок запорожець Василь Шило і за його підмовою вся міліція князя Любомирського.
По дорозі до Умані була Лисянка, що належала чигиринському старості князю Яблоновському, торгове і досить укріплене містечко зі значним гарнізоном та бойовою амуніцією. Вся волость мала до 10 000 поселян і була під начальством головного губернатора Кучевського. Дізнавшись про гайдамацькі наїзди, говорить Липоман, до 200 сусідніх дворян та євреїв шукали притулку в цьому замку. Кучевський хотів захищатися в досить укріпленому палісадом і стінами поміщицькому замку, але мешканці, підучені гайдамаками, переконали й змусили коменданта відкрити ворота вірному війську Запорозькому, тобто Залізняку, ручаючись за життя і майно всіх поляків. Але як тільки гайдамаки увірвалися до міста й замку, почалися нечувані убивства й грабежі. На Кучевського одягди сідло, їздили на ньому, а потім закололи списами; інших поляків скидали з дахів на списи або вбивали чим попало. Дуже небагато дворян, переодягнувшись селянами, змогли порятуватися [433-434; 1].
2.4 Уманська різня
Тим часом на повістку дня повстання висунулася задача оволодіння Уманню могутньою, з багато чисельним та добре озброєним гарнізоном фортецею. Тільки різних калібрів гармат у фортеці нараховувалося 32. В арсеналі зберігалося немало іншої зброї і боєприпасів. Охорона Умані її власником С.Потоцьким покладалася на жолнерський гарнізон і два полки надвірних козаків. Останні були підданими графа і поряд з господарськими повинностями відбували сторожову службу у місті. На них покладав великі надії М. Залізняк. Він добре розумів, що ця частина місцевого гарнізону, ніколи не виступить проти повстанців. Являючись як правило вихідцями з нижчих станів вони піддавалися жорсткому пригніченню і переслідуванням зі сторони польської шляхти. Тому справа, почата М. Залізняком, користувалася у них співчуттям і повною підтримкою.
Особливий авторитет і пошана серед надвірних козаків мав старший сотник Іван Гонта. В даний час не представляється можливим точно встановити рік і місце його народження (у одних джерелах називається с. Розсошки на Черкащині, в інших якесь село на Поліссі). У описуваний час І. Гонта з сімєю жив в с. Розсошки, де, ймовірно, займався господарством (Р.Ю. Храбан, на нашу думку, досить переконливо спростував той, що перекочовує з однієї книги в іншу теза польсько-шляхетських мемуаристів про те, що І. Гонта володів Розсошками і ще одним селом - Орадовкою ). Сучасники відзначають широкий кругозір сотника, його допитливий розум, знання мов. Та і сам він був людина видно і неабияких здібностей. Вероніка Кребс, дочка уманського губернатора Младановича, в своїх записках про події в Умані в червні 1768 р., характеризуючи І. Гонту, відзначала, що він був красивий представницький мужщина і до того він не тільки говорив, але і чудово писав по-польськи, а виховання його було таке, що і тепер його можна було б визнати за шляхтича Її брат Павло Младановіч також відзначав, що Гонта був козак видний, рослий і красивий, відрізнявся постійним успіхом у всіх своїх справах. Цій людині доля зумовила важливу роль в повстанні 1768 р.
Послані уманським губернатором проти загону М. Залізняка козацькі полиці відмовилися підкорятися своїм командирам. На загальновійськовій раді вони заявили шляхті: Можете пани виїхати геть, ми не потребуємо більш вашої присутності, радимо вам: біжіть, якщо хочете залишатися в живих; інакше загинете, якщо не від руки гайдамаков, то від нашої. Мабуть, у той час І. Гонта вже налагодив тісні контакти з М. Залізняком. Зєднання обох загонів повстанців відбулося недалеко від Умані. Навіть польська шляхта, що спостерігала з валів фортеці братання надвірних козаків І. Гонти і повстанців М. Залізняка, вимушена була визнати, що обидва керівники повсталих зустрілися як давні знайомі.
Штурм міста почався увечері 9 червня 1768 р. Одна частина повстанців атакувала фортецю в районі урочища Турки, інша - з боку Грекового лісу. Не дивлячись на убивчий гарматний в?/p>