Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
I ст. сповнені ненавистю саме до дій орендарів і посесорів. Так, селяни Богуславського староства в 1766 р. скаржились на те, що орендарі силою заставляють їх купувати горілку по корчмах в такому розмірі, що немає ніякої змоги терпіти. Не дивно, що в 1765 р. звідти втекло 46 селян. Аналогічне явище спостерігалося і в Канівському старостві. Якраз в південно-східній частині Правобережної України, де створювались маєтки з слободами, з продуктовою та грошовою рентою, класова боротьба була особливо загострена. Людей вабила сюди, хоч і обмежена, але воля. Тому вони й боролись за неї, як могли. В працях О.П. Лоли і В. Серчика підкреслюється, що гайдамацький рух особливо був сильним у Богуславському, Черкаському староствах, на Уманщині, в районі Білої Церкви. Ще більший опір тут селяни чинили введенню панщини. Так, селяни с. Войтівка скаржились у 1767 р. магнату на посесора Токаржевського, що він, незважаючи на напад татар, вимагає від них панщину над інвентар, авжеж за звичаєм ми робили 12 днів на рік, тепер жене нас, по три дні щонеділі мусимо робити, і злочинства його не знають меж . Таким чином, спроби введення відробіткової ренти над інвентар викликали нові скарги і втечі.
Поява відробіткової ренти викликала боротьбу з боку тих, хто пізнав свободу від позаекономічного примусу (хоч на короткий строк). Селяни ставали непокірними і настирливо виступали проти закріпачення. їх опір проти феодального гніту переростав в збройні повстання. Під впливом масових втеч і повстань гальмувалось утворення фільварочно-панщизняного господарства, і багато сіл цього краю перебувало на чиншу до кінця XVIII ст., а по Дністру навіть в першій чверті XIX ст. Така тривала перевага грошової ренти для окремих сіл або груп селян відкривала певний простір для зміцнення економічних позицій селянського господарства та посилювала його звязки з ринком.
Другий тип маєтку, де поруч з чиншем запроваджувалася панщина, поширювався у XVIII ст. з півночі і заходу на південний схід, при цьому викристалізовувались такі його риси: в маєтку скорочувався строк слобід, вводилась фільварочно-панщизняна рілля. Перші фільварки в маєтках були одиничні. Наприклад, в Троянівському маєтку магнатів Вороничів в 1728 р. на 12 сіл створився один невеликий фільварок. Таку ж картину спостерігаємо в Новокостянтинівському, Канівському, де в 1766 р. було по одному фільварку. В 60-х роках XVIII ст. на Уманщині теж зявляються фільварки. Про це свідчать інвентарі Уманщини за 1768 р.3 В ньому по деяких селах відмічені ланові, тобто люди, які відповідали за оранку в панському фільварку. Але в цей час на Уманщині переважаючою повинністю селян був чинш. Фільварки організовувались ще такі по розміру, що могли існувати за рахунок літніх днів. У Богуславському старостві на ЗІ село існувало лише 5 фільварків, які були організовані між 17601780 рр. Про постійну панщину 60-х років тут теж не було ще й мови. Як в першому, так і в другому типу маєтків виключну роль відігравали різні форми оренди. Перехід до другого типу маєтків су проводився посиленням відробіткової ренти, що підготовляло ґрунт для створення фільварочно-панщизняного виробництва.
Третій тип маєтків мав місце вже в другій половині XVII і першій половині XVIII ст. в межах Волинського, північно-західних частинах Київського та Подільського воєводств. Основний напрям його розвитку полягав у тому, що фільварочно-панщизняне господарство підпорядковувалось потребам ринку. Селянство основна продуктивна сила латифундій знаходилась у поземельній та особистій залежності від феодала. Воно виконувало панщину в залежності від розміру земельного наділу від двох до восьми днів на тиждень з влоки.
Під впливом розвитку товарно-грошових відносин панщизняні маєтки все більше втягували у товарно-грошові відносини. Наприклад, магнати Чарторийські з українських маєтків уже в 60-х роках XVIII ст. одержували більше як 90 тис. корців зерна. З цієї кількості від 25 до 47% продавалось у вигляді зерна (від З до 26 тис. корців) і горілчаних напоїв (від 16 до37тис. корців) . Прибутковою галуззю ставало виробництво полотна.
Таким чином, замкнутість магнатського господарства постійно порушувалась. Крім того, в такому типі господарства, особливо в південно-східній частині Правобережної України, застосовувались різні форми найму, в першу чергу в тих галузях, які працювали на ринок, тобто ґуральнях, руднях і гутах.
Прослідкувати різні аспекти соціально-економічних відносин окремих районів Правобережної України дуже важливо, ба це допомагає виявити основні закономірності розвитку цього краю. Відсутність систематичних матеріалів не дає можливості розглянути історію більшості маєтків Волинського воєводства у XVIII ст., тому обмежимось дослідженням окремих помість, яке дасть можливість хоча б в загальних рисах простежити особливості їх розвитку. Для вивчення третього типу маєтків, тобто панщизняних, виключну цінність набувають джерела архіву Плятерів по Дубровицькому (на північ від Рівне) і Пульмянському (Володимерський повіт) маєтках. Цей архів добре зберігся і розкриває соціально-економічні відносини латифундії на протязі другої половини XVII60-х років XVIII ст. Джерела свідчать про те, що Дубровицький маєток у XVII ст. терпів від нападу татар, шведської війни, згубних дій орендарів. Незважаючи на такі несприятливі умови, його інвентарі свідчать про: розвиток продуктивних сил у другій половині XVII 60-х років XVIII ст.: розширилась рілля (в три з половиною рази) за рахунок пусток та новини, збільшувалась кількість с