Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
елія Срочинського. Очевидно, не останню роль зіграла діяльність Мелхиседека і в прийнятті в 1876 р. Варшавським сеймом закону про релігійну толерантність.
Г.Ю. Храбан вважає, що чигиринське духовне правління зняло з документів, які привіз мотронинський ігумен копію і через священиків довело їх зміст до відома населення. Чутки про королівські привілеї поширилися далеко на захід від Дніпра.
Може саме тут і криється таємниця так званої "Золотої грамоти"? Історики сходилися, на тому, що такої грамоти в дійсності не було, це підробка. Але ж цікава думка викладена у О.Я.Єфименко. вона вважає, що якийсь документ безсумнівно був в руках у поводирів повстання. Про поїздку ігумена Значко-Яворського до Петербурга і Варшави було відомо. З Варшави він привіз королівські привілеї, то чому б не розпоширюватися поголосам, що такий документ був привезений і від Катерини II, але розповсюджений таємно.
Заручившись підтримкою короля, Мелхиседек посилює натиск на унію. За свою діяльність він був заарештований. Тільки в 1767 р. йому вдалося втекти з тюрми.
Тут ми підходимо до питання: приймав чи не приймав Мелхиседек участь у повстанні, чи було "висвячення ножів", легенда що переходить з одного історичного твору в інший. Черкаський дослідник Ю.Мариновський доводить, що після втечі з тюрми Значко-Яворський більше в Мотронинському Троїцькому монастирі не зявлявся, хоча залишався його ігуменом. Намісником в час був ієромонах Гавриїл.
Відсутність Мелхиседека лід час повстання в монастирі є прямим доказом того, що він в повстанні участі не приймав. Грушевський М.С. вважав його ініціатором народного руху; Дорошенко писав, що Мелхиседек разом з запорожцями думав про повстання, яке, як він сподівався, підтримає російська влада такої точки зору тримався і тодішній російський посол у Варшаві Микола Рєпнін, польський історик Ф. Равгга-Гавронський, сучасна українська дослідниця Стецюк К.І. та ін. .
Сучасні дослідження Храбана Г.Ю., Мариновського Ю.К. думку спростовують. Мариновський навіть доводить, що Мелхиседек не тільки не приймав участі повстанні, а в своїх посланнях до братії Мотронинського монастиря і жителів Черкас і Сміли ступав проти останнього.
Боротьба проти унії за православну віру відбивала в реальній формі ідею єдності українських земель і виступала однією з сил для боротьби народних мас за свої права. У тих історичних умовах православна віра стала, по суті, одним з найпотужніших засобів збереження українців як нації. Саме тому діяльність, Мелхиседека мала таке велике значення [53,3].
2.3 Розгортання постання
Очевидно, ще в час нарад в келіях Мотронинського монастиря в середовищі козаків-однодумців виникла ідея скористатися царським імям як символом в боротьбі проти національно-релігійної дискримінації православного населення краю. Так зявилася думка про підготовку так званої золотої грамоти, в якій Катерина II ніби то санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатського і католицького духівництва. Певну законність руху винні були, мабуть, додати неодноразові заяви його керівника, що він діє з відома і дозволи спеціальних указів Коша Війська Запорізького, а також командування російських військ на Правобережжі. М. Залізняк свідчив на допиті в Київській губернській канцелярії, що козаки, що знаходилися в монастирі, говорили, щоб йти в Польщу для прогнанія конфедератів... і грабежу їх, показуючи йому, Железняку, дане їм для того лист, нібито від кошового отамана....
Висловлені думки знайшли сприятливий ґрунт серед селян і рядового козацтва і надалі широко використовувалися М. Залізняком в ході військових дій проти польсько-шляхетських каральних загонів. З цією метою в повстанській канцелярії був виготовлений навіть ряд підроблених указів, що розповсюджувалися серед широких верств населення Правобережної України. Січовик Семен Галицький, що знаходився літом 1768 р. в краю, свідчив в Коші Запорізької Січі (2 липня 1768 р.), що він бачив один з таких указів: У заголовку ж однією указ написаний тако: Указ е. і. у. самодержці всеросійською і ін. і ін. оголошується у всенародну звістку... і при кінці підписано: Отаман кошовий Петро Кальнишевський з Петербурга. М. Залізняк добре розумів значення подібного роду документів в справі ідеологічного обґрунтування виступу проти шляхти. От чому він навіть у вузькому крузі своїх сподвижників підтримував думку про існування указу. У протоколі допиту запорізького козака Демьяна Чернявщенко від 20 червня 1768 р., складеному в Київській губернській канцелярії, на питання: Хто головний начальник козакам, що розоряють в Польщі, звідки оним вийшов, якого куреня і по якому наказу? міститься наступна відповідь: Січі Запорізькою, куреня Пластуновського, козак Максим Железняк, що називається полковником, звідки він вийшов - не знає, а чув від самого його, Железняка, що винищує він поляків (шляхту.- Авт.)... по даному йому від Коша запорізького указу....
На жаль, оригінали цих документів, очевидно, загублені назавжди. Реконструювати їх текст в повному обємі не представляється можливим. Тим часом, окремі думки і ідеї, висловлені в них, побічно передають інші матеріали. Можна стверджувати, що вони відповідали найпотаємнішим думкам і надіям трудящих мас Правобережної України. Так, генерал-губернатор П.А. Румянцев в листі від 26 серпня 1768 р. президентові Колегії закордонних справ графові Н.І. Паніну передав зміст одного з таких указів: [216; 7]
Милостивый госуда