Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? Нашим від тебе, кошового отамана і всієї старшини, для звільнення православних з-під ярма римського дворянства й барських конфедератів; бо ми зовсім не можемо собі уявити, щоб ти, Наш вірний кошовий отаман, і все Наше вірне низове Запорозьке військо могли зневажити й забути підданський і присяжний Нам обовязок свавільною і непростимою відправкою певної частини війська вашого в сусідню дружню Нам область, якою була по цю пору й нині неодмінно є Річ Посполита польська на спустошення її вогнем і мечем у такий особливий час, коли Ми новим трактатом цілісність її вольності, законів та володінь раз і назавжди урочисто гарантували а тому справді захищаємо її силами Нашими від внутрішніх підбурювачів. Ми гадаємо ще, покладаючи надію на твою, кошового отамана, військової старшини і всього війська випробувану вірність, що партія, котра тиняється в Польщі, складається із бродяг та деяких хіба що самовільно відбулих козаків. При цій думці звеліли Ми всім Нашим у Польщі й на кордонах військовим командирам розганяти й знищувати до ноги без усякої пощади згаданий натовп справжніх розбійників, убивць і підпалювачів.
Але як, одначе, при всій справедливості цих суворих заходів не може людинолюбне й матернє Наше серце дати їм місце без внутрішньої образи і без випробування наперед найлегших засобів до скорочення зла з усяким можливим помилуванням винних: то й забагли Ми через це доручити особливій твоїй, кошового отамана, всієї старшини і всього нашого вірного війська опіці, щоб ви зі свого боку в справі, що мусить так близько зачіпати підданську вашу вірність і присягу, всі, поєднавши краще ваше розуміння і всі сили, постаралися викликати із Польщі всіх ваших козаків, бо швидке покаяння може в крайньому разі применшити до них тяжкість праведного Нашого гніву; і навпаки з тими, хто, пропустивши нинішній час милосердя, почне повертатися до жител ваших від однієї неминучої погибелі, ви тоді повинні, памятаючи обовязок вірності й присяги, вчинити за всією суворістю ваших обрядів як зі справжніми розбійниками, порушниками народної тиші й ворогами вітчизни.
Водночас повеліваємо Ми вам відшукувати перших підмовлювачів і, посадивши їх під міцну варту, донести Нам про всі їхні обставини. Ці підбурювачі заслуговують особливої супроти інших покари як для того, що вони були причиною і знаряддям злочинства товаришів своїх і образливої на все військо неслави, так і тому, що страта їхня стала б для інших за приклад і страх.
Втім, із матернього Нашого благовоління до вірного Нашого низового Запорозького війська повеліваємо Ми йому для власної його користі й благоденства жити в спокої, тиші та добрій злагоді як між собою, так і з довколишніми народами. Слухняність війська у цьому випадку височайшої Нашої волі буде мірою зростання до нього Наших монарших щедрот, а протилежна поведінка змусить нас піти на неприємну крайність справедливого покарання, котре Ми в змозі дати завше відчути повною мірою.
Ми не очікуємо, одначе, ніколи цієї крайності і для того, сподіваючись на краще в підданському послушенстві й вірності всього Нашого низового Запорозького війська, а особливо на твою, кошового отамана, і всієї військової старшини похвальну і ревну опіку про дотримання повсюди доброго порядку, залишаємося взаємно вам усім імператорською Нашою милістю прихильні. Дано в Санкт-Петербурзі 12 липня 1768 року.
Ця грамота, одержана в Коші 29 липня, була тут же на майдані перед церквою на загальній раді прочитана і негайно були вжиті якнайсуворіші, заходи; аби виконати волю монаршу. Щонайперше Кіш повинен був довести свою непричетність до таких ганебних злодіянь. Легко було по курінних реєстрах й оповідях отаманів довести, що ніколи Андрій і Швачка не були курінними отаманами, та й Журилівського куреня у війську не було. Тим паче Залізняк не був запорозьким полковником. Отаман же куреня Тимошівського засвідчив, що у війську був запорожець Максим Залізняк 1740 року народження, син жонатого запорожця родом із польського села Івковець; близько 1757 року прибув він у Січ і був прийнятий до товариства згаданого куреня. Спершу був молодиком по різних зимівниках, опісля у команді гармашів (артилеристом). Часто пропадав безвісти, і тоді всі були впевнені, що він ходив у піхоту, тобто гайдамачив у Польщі. Говорили також, що він мешкав послушником у Межигірському монастирі, а найчастіше ховався в пісах коло Лебединського та Мотронинського монастирів. Тут він, за переказами запорожців, одержав благословіння від лебединського архімандрита на винищення поляків та євреїв. 1762 року никав аргатом на дніпровських рибальнях або шинкував (продавав горілку) в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині. Коли пішов у Польщу і як зібрав ватагу? Цього ні в курені, ні в Коші ніхто не знав. Про нього в народі складено з десяток дум і розповідають безліч повістей.
2.7 Придушення повстання
Невдовзі радісна звістка про винищення гайдамаків докотилася до Коша. Генерал Кречетников, прибувши до Умані, зумів спритно обманути лиходіїв, що обидва отамани розбійників Залізняк і Гонта допустили його з загоном донців стати табором поряд із ними і запропонували іти разом на конфедератів у Бердичів. Коли генерал дізнався, що гусари, драгуни й карабінери, послані від Воєйкова, а також військо польське під командою графа Браницького вже близько, то й не став зволікати із закінченням трагедії. Він попрохав Ґонту, щоб його зі штабом та своїми товаришами-ватажками ?/p>