Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
иками. Нам відомі в деталях факти повстання, його причини, картина його придушення, але ми дуже мало, а то й нічого не знаємо про те, що думали повстанці, яка була мета їх дій. Думається, що саме з цим звязане властиве деяким історикам певне перебільшення моменту стихійності і безпорадності селянських повстань.
У ТорчинськОму маніфесті є виразно сформульована вимога ліквідації кріпосницької системи, запровадження спадкового права селян на їхній землі, права користування лісними угіддями, обмеження підводної повинності. Маніфест вимагав допуску селян до органів місцевого управління. Автори його загрожували панам знищенням і недвозначно натякали на часи Богдана Хмельницького та Костки Наперського. Сама по собі ця згадка говорить про свідоме прагнення до обєднання антифеодальних сил України й Польщі. Автор чи автори Торчинського маніфесту відчували наближення широкої хвилі антифеодальних рухів у Речі Посполитій і, користуючись з сприятливої ситуації, звертались до селянських мас різних національностей з такими словами: Настав час вибитися з рабського стану, якого не терплять наші брати в жодній спадковій монархії і навіть в турецьких володіннях.
Про те, що Торчинський маніфест мав під собою широку соціальну базу, інакше кажучи, був виразом думок і прагнень широких кіл населення не лише частини, але й всієї Речі Посполитої, говорять його реальні наслідки. Налякані можливістю обєднаних дій пригноблених у Речі Посполитій, правлячі кола видали законодавчий акт про обмеження влади шляхти над селянами. Заборонялося свавільно страчувати селян. Це був перший за довгий ряд віків акт обмеження, або, принаймні, спроба обмеження влади феодалів у Речі Посполитій. Ми маємо тут яскравий приклад того, як класова боротьба поступово вносила зміни у феодальне законодавство.
Під час Коліївщини, що спалахнула 1768 р. і останні події якої припадають на 1771 р., повстання селян мали місце в районі Любліна, в Мазовії, в околицях Пшедбожа та в інших місцях Польщі. Особливо поширеною формою боротьби з давніх часів в Речі Посполитій були втечі селян, які раз-у-раз набирали масового характеру. Поступово ці втечі призвели до своєрідного обміну місцями. Якщо з Польщі селяни втікали в Білорусію, то з Білорусії вони втікали на Україну. Наявність на Україні такої віддушини, як запорізькі степи, була однією з причин того, що Україна стала місцем зосередження втікачів з усіх інших земель Речі Посполитої. Ця обставина також сприяла вихованню почуття інтернаціональної єдності трудящих. Україна, як свідчать документи, притягала до себе хлопів з Польщі, Литви, Білорусії, Росії і навіть з інших, територіально віддалених країн. 1764 р. уряд Речі Посполитої став перед фактом, що Мозирський повіт обезлюднів, селяни повтікали на Україну Природно, що тікали люди найбільш рішучі, непокірні, сміливі та ініціативні. їх приваблював дух непокори і бунтарства, що ширився по Україні козацтвом. Тут виробився своєрідний психологічний тип людини, що протистояв будь-яким зазіханням на її свободу. Говорячи про козацькі області на Україні і в Росії, В. О. Голобуцький цілком справедливо зазначав, що це були своєрідні пробоїни в феодально-кріпосницькій системі, одне з свідчень початку її занепаду Тут зосереджувалося чимало вихідців з Польщі, Молдавії, Росії, Валахії, Литви, Криму і навіть Німеччини.
Виступи польських селян у Краківському воєводстві, що почалися в 40-х роках XVIII ст., тобто в розпал гайдамацького руху на Україні, не стихали аж до 80-х років. Збуйництвом селян були охоплені Угорщина і Словаччина. Могутній антифеодальний рух поширився на Литву і Білорусію. Всюди слово гайдамака було співзвучне настроям селянства. Воно будило сподівання на визволення з-під кріпацького ярма. З цього боку український народ має ще одну підставу пишатися рухом селян і міської бідноти у XVIII ст. У цей час українські повстанці показували зразки героїзму своїм братам по долі багатьох країн.
З свого боку українські селяни і міська біднота все більше усвідомлювали необхідність обєднаних зусиль для повалення системи феодального визиску. Яскравим і переконливим свідченням цього розуміння є другий після Торчинського маніфесту надзвичайно цікавий документ Універсал до польських селян, написаний на Україні, під час повстання 1768 р. Громадяни коронні, писалося в цьому зверненні українських повстанців до польських селян, бє ваш час. Ми надсилаємо до вас ватажків, яким просимо вірити. Йдіть до нас, залишаючи вдома жінок своїх коханих, дітей своїх без жалю. І ви скоро переконаєтесь, що бог дасть нам, правовірним, перемогу. Ви будете самі собі вільними людьми, якщо знищите зміїне племя панів, що пють вашу кров. Ми застерігали вас і раніше, але ви не хотіли йняти нам віри. Тепер же, коли ваші брати почали вже успішно визволятися на Україні і Поділлі з рабського ярма, ви повірите нам. Отже, автори цього звернення добре розуміли значення прикладу українських повстанців для кріпаків Польщі. Саме життя підказало їм ці палкі слова до польських братів по класу.
В 70-х роках XVIII ст. царська Росія здригнулася під ударами селянської війни, що швидко поширилася на значній території імперії. На чолі її стояв мужній і мудрий керівник Омелян Пугачев. Сьогодні ми маємо відомості про те, що Пугачов був син українського козака. В тогочасних документах він іменується Омельком Пугачем. Народився він в українській сімї на Дону, але бував на Україні і, за деякими свідченнями, в Києві. Звя?/p>