Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ой почастував у своєму селі. Гонта охоче погодився, але Залізняка в таборі вже не було. Залізняк недарма був запорожцем: як тільки побачив російського генерала й донців, збагнув, що його гетьманство й князювання скінчилися, і вночі з десятком прибічників полишив Умань і сховався в Очаківській області з боку Балти. Гонта, дізнавшись про втечу Залізняка, спантеличився, почухав чуба і сказав: Ой, братці, не випити нам того пива, що ми наварили. Одначе ж славно пригостив Кречетникова і сам пив так жахливо, що під вечір він, всі його осавули й отамани були пяні. Вартові, не отримавши наказів, лягли спати, попрохавши донців замінити їх. Тоді за поданою вказівкою карабінери й драгуни швидко прибули під Умань і оточили гайдамацький стан. Донці із заздалегідь приготовленими мотузами й ланцюгами ввійшли в намети і повязали всіх головних, злочинців, не забувши забрати все, що було в них цінного. Таким чином Гонта, його сотник Швачка та інші були схоплені живими; за Залізняком полковник Чорба з новоросійськими гусарами пустився в степ і, швидко його наздогнавши, розбив і схопив.
Про цю подію генерал Воєйков писав у Кіш таке: Головний начальник усіх розбійників Максим Залізняк, товариші його Швачка і Неживий, а з ними чоловік 250 так званих запорожців розісланими командами вже спіймані, сюди (до Києва) приведені і тут під вартою утримуються. Журба ж, Шваччин товариш, який чинив опір команді карабінерів, спільниками його чоловік більше 30 убитий. У Єлизаветградській провінції розбійників більше 150 (втікачів з Умані) спіймано, а з польських підданих понад 1000 чоловік зловлено і польському генералу графу Браницькому, який понад Дністром із військом розташувався віддані (16 липня 1768 року).
Залізняк, Неживий і всі російські піддані гайдамаки, як запорожці, так і поселяни, взяті зі зброєю в руках, були відіслані на суд до Києва, де їх і спіткала гідна страта.
Граф Браницький разом із наказам регіментарем Української партії, або дивізії, Стемпковським заснували військовий суд, і за його вироком гайдамаки - із польських підданих покарані так нелюдяно, що память про це живе досі в тому краї, і Стемпковського донині називають жорстоким. Ґонті довели, що він був призвідцем і головним знаряддям нечуваних злодіянь. Не кажучи вже про підбурення Уманського полку, грабунки і руйнування в Умані: в цьому нещасному місті Польщі налічили до 6 600 убитих, дехто ж гадає до 12 000 (?), в тім числі духовенство, старі, жінки і діти; близько 300 лише поміщиків і посесорів, які шукали сховку в Умані, й усі родини дворян управителів маєтків Потоцького. Чим ми гірше Хмельницького? сказав Гонта Браницькому на допиті. Як і пан Богдан, ми з Залізняком різали жидів, і ляхів. Тим, відповідав граф, що Хмельницький карав винних у несправедливості до України поляків, а ти терзав і мучив самих невинних. Ґонту і його спільників привели в село Серби поблизу Могилева (на Дністрі) і там стратили: спершу протягом трьох днів здирали з живого шкіру, а потім четвертували. Мартина Білугу та Василя Шила, спустошувачів Чигирина, Канева і Сміли, спіткала така ж доля. Сотника Потапенка посадили на палю. Голови їхні, насаджені на списи, були виставлені по українських містах для споглядання народного. Стемпковський, почавши від села Серби, по всьому Поділлю, Волині і Чермній Русі повісив і зітнув голови більш як 800 гайдамакам і зовсім не багатьом подарував життя, але на яких умовах! відрубували одну руку або ногу чи то обпалювали їм обидві руки у. просякнутому смолою клоччі.
Хоч у згаданому ордері генерала Воєйкова зазначено, що гайдамацькі ватаги знищені, відправлені до Києва і там покарані, але ми знайшли один документ зі звісткою, що Залізняк, імовірно, утік із Києва й порятувався від страти. Це доїзне донесення полковника Мусія Головка досить цікаве:
Минулого червня 27 дня їхав він до Орелі сам і з ним двоє компаньйонів. Як минули Мігейський острів, то на тому боці річки Буг бачили гайдамацьку ватагу десь із 30 чоловік, які з Голти ханської всіх людей виганяли в село ханське Гедерим і худобу забирали. Як він, полковник, до берега Бугу наблизився, то з того боку до берега прискакали верхи семеро озброєних і запитали: хто іде? Було сказано, що полковник бугогардівський, причому полковник запитав в одного, хто такий, а той відповів: я, мовляв, Залізняк. Після цього полковник сказав, що, як чувати, Залізняк в Умані. На що він одказав, що його великоросійські команди вже з Умані вигнали, причому Залізняк полковника запитав: чи давно був у Січі й чи скоро поїдеш? Той відповів, що, повернувшись із Орла, поїде. То сказав Залізняк: коли поїдеш, поклонися пану кошовому, що ми будемо на тому боці Бугу і в Січі в гостях. А як він, полковник, став говорити: Аби ви приїхали до Січі, то більше не їздили б, то Залізняк сказав: Приїдемо ми так, що ви й інші тамтешні ні в Січі, ні деінде не втримаєтесь. Після цього зараз розїхалися.
Що ж це означає? Або Залізняк точно уникнув кари, цілком заслуженої, або якийсь ватажок назвався Залізняком, щоб і свою старшину, і москалів у шори брати.
2.8 Події на Запоріжжі після придушення повстання
Так закінчилася ця жахлива трагедія, в якій, на сором Запорожжю, брали участь до 300 його козаків, нехай простих і грубих сіромах, але вони так заплямували славу низового війська, що досі і в Росії, і в Польщі впевнені, що вся уманська різня була справою обдуманою й сповнялася через Запорожжя. Більшість із них убита або страчена в Києві, решта втекла в свої ст