Повстання 1768 р. в Україні
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
сподарствах заможних козаків, зокрема працював по найму на рибних і соляних промислах, потім в турецькому місті Очакові знаходився в шинковому промислі. Звичайно ж, тривале перебування на Запоріжжі, зустрічі і бесіди з людьми, його спостереження за умовами життя простого народу сприяли формуванню стійких антифеодальних поглядів. Поступово М. Залізняк прийшов до переконання про необхідність озброєної боротьби з пануючим станом. Зміцнювався його авторитет і серед козацтва. Всі документи, свідоцтва найближчих сподвижників М. Залізняка повідомляють про його великі організаторські здібності, уміння розбиратися в людях, розумінні політичної ситуації на Правобережжі. Адже навіть сам факт, що таємні наради повстанців проходили в Мотронинському монастирі, не можна вважати випадковістю. М. Залізняк усвідомлював значення релігійного чинника і роль управителя православних монастирів і церков на Правобережжі Мелхиседека Значко-Яворського, призначеного в 1761 р. на цю посаду переяславським єпископом Гервасієм, в розвитку подій в краю. У цьому були сила і слабкість М. Залізняка як керівника повстання. Сила полягала в тому, що він зумів скористатися релігійним прапором для організації і подальшої консолідації сил трудового народу в його боротьбі за абсолютно земні цілі і ідеали. Слабкість в тому, що саме ця сторона його діяльності була надалі використана урядом Катерини II як привід для дискредитації повстання, а в майбутньому - його придушення [214-216,7].
2.2 Постать Мелхіседека Значко-Яворського
Оповита легендами і переказами постать ігумена Мотронинського монастиря Мелхиседека Значко-Яворокого здавна привертала до себе увагу істориків гайдамацького руху в Україні. На сторінках праць таких його дослідників як Д.Л.Мордовець (Мордовцев), Ф.ГЛебединцев та інших дореволюційних авторів, Мелхиседек постає пристрасним полемістом, агітатором й фанатичним оборонцем православя, чия діяльність буцім-то і спричинила масовий народний рух 1768 р., відомий під назвою Коліївщини. Така оцінка ролі Мелхиседека відтоді твердо усталилася у науковій літературі, набула популярності в історичній романістиці, що змальовує його головним ідеологом й організатором цих подій. Почасти ця історіографічна традиція збереглася до наших днів. Проте, наскільки вона адекватно відбиває історичні реалії 60-х років XVIII ст.?
Старший син лубенського полкового осавула Карпа Значко-Яворського - Матвій, постригся у ченці Троїцького Мотронинського монастиря під іменем Мелхиседека у 1745 р. Своїм природним розумом, освіченістю, яку здобув у Київській академії він помітно вирізнявся з-поміж інших монастирських ченців. Либонь саме тому його послідовно обирають скарбником, намісником і, зрештою, у 1753 р. - ігуменом-настоятелем цієї монастирської обителі. Невдовзі на Мелхиседека звернув увагу переяславський єпископ Геризій Лінцевський (1757-1769 рр.), довіривши йому у вересні 1761 р. право опікуватися церквами й монастирями, що знаходилися на правобережній (польській) частині території його єпархії. Відтоді й розгортається діяльність Мелхиседека, спрямована на оборону православя: "исторгнуть его из зубов униатских". Проповіді Мелхиседека знаходили відгук серед населення Правобережної України, осуджувалась релігійна свідомість народу, дедалі частіше лунали вимоги про поставлення в церквах Правобережжя православних священників. Все це не могло не викликати відповідної реакції з боку місцевих католиків та уніатів [50-52, 6].
Розглядаючи різні погляди істориків на діяльність Мелхиседека, спробуємо й аналізувати такі питання: чи був Мелхиседек батьком Коліївщини? Яка його роль в тому, що в роки його служіння настоятелем Мотронинського Троїцького монастиря саме тут спалахнуло величезне народне повстання.
Дослідники відзначають тернистий шлях, який пройшов Мелхиседек як борець за православну віру проти уніатства, М.С. Грушевський називав його діяльність "видатною", а Дм. Дорошенко підкреслював, що "цілі сільські громади, які вже вважали уніатські, почали знову вертатися до православя".
Зміцнення позицій православя занепокоювало уніатів, тому митрополит Ф.Володкович вимагає припинити діяльність Мелхиседека. Це змушує Значко-Яворського вирушити до Петербургу в пошуках захисту.
Всі дослідники єдині в тому, що ігумена Мотронинського монастиря привітно зустріли в Петербурзі, йому була влаштована аудієнція у Катерини II. Катерина II вручає йому листа до російського посла посла при Варшавському дворі Миколи Васильовича Рєпніна де запропоновано порушити питання про становище православних на Правобережній Україні. Польський ко-роль Понятовський уважливо поставився до прохань православного ігумена. Свідченням прихильності короля є й те як як вважає Ю. Мариновський , що поїздкою до Варшави мотронинський ігумен вирішив свої особисті , сімейні справи. У Варшавській королівській канцелярії було юридично оформлено "шляхетство" роду лубенських Значко-Яворських, які походили від польських дворян Яворських і затверджено за ними герб "Косцеша".
Не всі історики однозначно оцінюють рішення короля відносно становища православних. І.Чемерис вважає, що польський король наказав уніатам припинити переслідування православних, а Г.Ю. Храбан дещо обережніше твердить, що Мелхиседек отримав лише дозвіл на релігійну пропаганду. На наш погляд, друге твердження вірогідніше, що підтверджується листом ігумена Христонопільського уніатського монастиря Корн