Переяславська рада. Входження України до складу Росії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ають царю і гетьман має покладатися на "царське слово".
Гетьман відповів, що бажає поговорити про це з полковниками і вийшов з церкви. Він відправився до двору переяславського полковника Тетері і там довгий час розмовляв з полковниками та іншою старшиною, а духовенство, посли чекали в церкві. Десь у цей час прибули переяславський і миргородський полковники Павло Тетеря і Григорій Сахнович-Лісницький, вони теж повторили вимогу Богдана Хмельницького. Але посли стояли на тому, що "непристойно за государя присягати подданым".
Козацькі полковники Тетеря і Лісницький заявили, що "гетьман і вони дають у тому віру, але козаки не вірять; сії останні домагаються присяги за государя". На що була різка заява: цар "изволил принять их под свою високую руку по их челобитью, и им надлежит помнить сію милость великого государя, следует служить ему и всякого добра желать, Войско Запорожское к вере привести, а незнающих людей от непристойних речей унимать".
Це була перша ластівка справжньої автократичної самодержавної політики російського царизму ми сміливо можемо зауважити, були чужими для світогляду українців, сформованого у відповідності до західноєвропейських конституційних норм.
Наштовхнувшись на непередбачену відмову росіян, гетьман і старши-
ни постали перед дилемою: або, поклавшись на непорушність царського слова, спочатку присягнути, а вже потім домагатися укладення договору, або відмовитися від присяги, а відтак і від протекції, й залишитися наодинці перед загрозою окупації козацької України польськими підрозділами.
Але ж, українське керівництво покладало великі надії на допомогу Москви у війні з Польщею і, щоб не зірвати переговорів, вони були змушені були припинити дискусію і погодитися на односторонню присягу. У соборній церкві зібралося московське і українське духовенство архімандрит Прохор, переяславський протопоп Григорій з священиками і дияконами усіх переяславських церков для проведення служби на честь урочистого обряду присяги. Присягали на Євангелії гетьман, генеральні старшини, полковники, сотники і ще кілька десятків делегатів від різних полків.
Після присяги, гетьман, старшини й козаки прибули до двору В. Бутурліна, де посол передав Б. Хмельницькому прапор, булаву та символічний одяг (ферезію й шапку). В промові під час їх вручення російський посол акцентував увагу на звязках влади московських царів з владою св. Володимира, представленні Києва як колишньої царської - князівської столиці тощо .
На другий день присягали сотники, осавули і козаки Переяславського полку. Щодо міщан Переяслава, то серед них виявилася опозиція. Не всі вони згодилися присягати, декого силою гнали до церкви. Вже тоді було дивно те, що в Переяславі не було представників Запорозької Січі, серед яких відомий кошовий Іван Сірко. Також не присягнули уманський (Йосип Глух) і брацлавський полковники.
Категорично не прийняв ідею Переяславської ради полковник Іван Богун, якого вважали після Богдана Хмельницького козацьким стратегом номер один.
Разом лише 284 особи прийняло присягу в Переяславі й, очевидно, були учасниками Переяславської ради як представники козацького середовища. До них слід додати якусь кількість переяславських міщан чоловіків. Жінки в Україні не брали участі в радах і не приймали присяги.
Під час переговорів і розмов у Переяславі українська сторона вперше висловила деякі умови майбутнього договору з Московською державою, поки що дуже узагальнені: збереження того самостійного устрою, який здобула Україна, позбувшись залежності від польського короля, козацький реєстр 60 тис., саме це військо мало стати армією Української держави, збирання податків самими українцями це мало б давати хоч фінансову самостійність.
13 січня гетьман з старшиною і послами приїхав до Бутурліна; після короткої промови Богдан Хмельницький передав лист цареві Олексію Михайловичу з подякою за те, що прийняв їх під свою протекцію, і в той же день гетьман і генеральний писар Іван Виговський виїхали в Чигирин.
14 січня російські урядовці розїхалися по полках для прийняття присяги від населення, яке по-різному поставилося до неї. Ті з козаків і поспільства, котрі сподівалися, що єдиновірна Московія допоможе здолати
Польщу, а відтак нарешті настане мир, не без радості сприймали цю звістку й вчиняли присягу. За свідченням греків Мануйла Костянтинова і його товаришів, вони "во Всех городех и местах слышели, что везде православные християне благодарят бога о том, что пожаловал государь, изволил их принять под свою государскую высокую руку. И радуютца де все от мала и до велика великою радостию, что господь бог над ними умилосердился и дал им его, государя християнского благочестивого царя".
З іншої сторони, є дослідження джерел багатьма українськими істориками(О.Апанович, М.Грушевський, Ю.Міцик, І.Крипякевич) з яких ми можемо побачити що водночас значна частина населення не приховувала невдоволення необхідністю приносити присягу й відмовлялася від неї.
Отже, одностайного схвалення та сприйняття українським суспільством російської протекції не існувало; мали місце відмінні, а то й протилежні оцінки і дії різних груп населення. Присягали лише козаки, шляхта і міщани всього майже 127,3 тис. осіб .
З усього вищезазначеного ми можемо зробити висновок, який збігається з поглядами багатьох сучасних( і не тільки) українських істориків: взагалі в природі не існувало ні Переяславської угоди, ні переяславськог?/p>