Переяславська рада. Входження України до складу Росії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
уваючи про хліборобів.
Погляди найвизначнішого українського історика М.Грушевського, щодо цієї проблеми зазнавали певної еволюції та поглибленої деталізації. Він першим з українських істориків детально, крок за кроком, описав основні події, що склали комплекс Переяславської угоди 1654 р. У зображенні М. Грушевського, Переяславська угода виокремлювалася з густого нашарування соціально-політичних упереджень чи патріотичних почуттів, породжених малоросійським автономізмом, і осмислювалася в контексті реальної міжнародної політики, двосторонніх взаємин двох держав, в якій кожна сторона переслідувала власні, цілком конкретні інтереси. Переяславська угода 1654 р. стала, на думку М. Грушевського, була глибокою помилкою Богдана Хмельницького, який недооцінив у даному випадку ні власної слабкості, ні характеру російської політичної та державної системи. Історик не надавав особливого значення питанню про юридичний статус українсько-російських взаємин після Переяславської угоди. Головне для нього полягало в тому, що Україна й після досягнутих домовленостей залишалася державою, хоча й без гарантій з боку російського уряду.
Один з перших оглядів українського історичного процесу з національно-державницької точки зору спробував здійснити галицький автор Лонгин Цегельський. На думку автора у Переяславі в 1654 р. відбулося не приєднання України до Росії, не злука і не підданство, а союз між двома самостійними державами, до якого Україна була змушена прилучитися, але який не заперечував її державного статусу.
Особливу концепцію вивчаємої проблеми давав і відомий мислитель В.Липинський він вважав, що Переяславська угода 1654 р. була тактичним союзом, спрямованим насамперед на забезпечення військової допомоги під формою протекторату тобто так званий "мілітарний союз". В. Липинський одним з перших українських істориків заперечив поширену в історіографії думку про те, що Богдан Хмельницький був змушений до російського протекторату через невдачі у війні та зовнішній політиці, а також постійний тиск з боку "черні". В його інтерпретації це був крок, продиктований з позицій сили, а не слабкості, політичний успіх, а не поразка.
М. Яворський тлумачив Переяславську угоду 1654 р. як класовий союз реєстрового козацтва з російським дворянством. Вона мала юридичний характер реальної унії, в результаті якої гетьман ставав підданим російського монарха. Це був так званий "марксистський погляд" на Переяславську угоду.
У добу короткочасної політичної "відлиги" в Україні 60-х років зявилася робота Михайла Брайчевського "Приєднання чи воззєднання"? Автор називає "абсурдом" термін возєднання. На його думку Переяслав був союзом правлячих класів обох держав, спрямований проти підвладних їм трудящих масс. У національно державницький історіографії зявляється нове імя - Олександр Оглоблин. Цей учений повторив традиційні для національно-державницької історіографії оцінки події як військово-політичного союзу, укладеного з тактичною метою Україною, але брутально зламаного Росією.
За часів незалежної України теж працювали над вивченням цієї проблеми, зокрема Олександр Гуржій, говорив про "обєднання" України з Росією, але обережно ставився до всенародного схвалення цієї події та її правовий xapaктep.
Валерій Степанков заперечив тезу про те, що гетьман з самого початку контактів з російським урядом почав клопотатися про приєднання України до Росії. Володимир Сергійчук вважав, що ніякого договору в Переяславі у січні 1654 року між Росією й Україною не було підписано. Лише домовлено, що російський цар не тільки підтвердить давні права й звичаї українського народу. Вважливу роль відіграла праця О.Апанович, яка каже що Переяславська угода "ні була ні трагедією ні ганьбою".
З незначними відмінностями державницька концепція Переяславської угоди 1654 р. стала загальноприйнятою в українській історіографії, утвердившись у працях навчального, популярного та монографічного дослідницького характеру.
Натомість парадоксальним, на думку деяких сучасних істориків, виглядає той факт, що ні в Україні, ні в Росії сьогодні не привертає уваги проблема юридичного характеру Переяславської угоди, котра викликала такі дискусії на початку XX ст. Незважаючи на істотні розбіжності та плутанину щодо визначення правової основи українсько-російських взаємин середини XVII ст. деякі авторитетні автори взагалі відмовляють цій проблемі в науковій актуальності, вважаючи її науковою схоластикою.
Поряд з державницько-національним напрямом інтерпретації Переяславської угоди 1654 p., представленим переважно вченими академічного Інституту історії України, в сучасній українській історіографії існує національно-державницька парадигма проблеми, яку репрезентують, зокрема, праці Юрія Мицика та деяких інших авторів, повязаних не лише з державними, а й громадськими національними організаціями та творчою інтелігенцією. Автори відповідних праць роблять наголос переважно на національних, а не соціальних аспектах Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького.
Мета і задачі дослідження. Метою наукової роботи є розкриття суті, основних характерних рис та особливостей подій, завдяки яким Україна стала частиною Російської держави, встановлення їх історичного значення у процесі розвитку української держави.
Відповідно до поставленої мети основну увагу в роботі зосереджено на вирішенні наступних завдань:
дослідити походжен