Переяславська рада. Входження України до складу Росії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?а підтримку Московської держави у боротьбі проти Польщі. Тому дехто з них звертав свої погляди до Кримського ханства і султанської Туреччини. В Україні починається період під красномовною назвою - Руїна…
Березневі статті, які стали юридичним оформленням усної Переяславської домовленості цілком і повністю можна було вважати як договір двух суверенних країн, одна з яких становилась протектором іншої. В цьому договорі зберігаються усі "права и вольности Войска Запорожского". Але ж у цих двох держав були різні інтереси у боротьбі проти Речі Посполитої:
Б.Хмельницький вбачав у Росії державу, яка допоможе розгромити Річ Посполиту й включити західноукраїнські землі до складу гетьманату (впродовж 1655-1657 pp. він неодноразово підкреслював наміри поширити владу на "всю стару Україну або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова аж до
Вісли"), то російська еліта вбачала у них окремішні від Малої Росії терени Польщі й намагалася включати їх до складу Росії.
Прийняття царської протекції започаткувало нові й посилило вже існуючі процеси перегрупування геополітичних сил у Центрально- і Південно-Східній Європі, які у кінцевому підсумку докорінно змінили політичну карту даного європейського регіону.
Складна геополітична ситуація яка склалася у середені ХVІІ ст. у цьому регіоні, мала чимось закінчитись був започаткований інтенсивний процес втрати Річчю Посполитою геополітичної гегемонії у Центрально-Східній Європі, що поступово почала переходити до Російської імперії. Вони ж у певній мірі посприяли вступу в 1655 p. y війну з Річчю Посполитою Швеції, що, в свою чергу, призвело до загострення російсько-шведських суперечностей і спалаху в 1656 р. воєнних дій між Росією і Швецією та російсько-польського зближення.
Висновки
Переяславська рада і входження України до складу Росії безумовно було визначальною подією в історії України. Не тому, що український народ, нарешті, "воззєднався" з кимось, а тому що цей договір відіграв значущу роль в розвитку українських земель.
Цей договір, на думку Б.Хмельницького, мав бути звичайним, абсолютно не відрізняючись від інших. За роки Національно визвольної боротьби таких договорів було укладено дуже багато:
в лютому 1648 року Б. Хмельницький уклав договір з кримським ханом про спільні воєнні дії;
в лютому 1649 року було укладено аналогічний договір з турецьким султаном;
8 серпня 1649 року було підписано мирну угоду між Б. Хмельницьким і королем Яном II Казимиром - Зборівський договір;
в листопаді 1650 pоку - договір про нейтралітет між Б. Хмельницьким і семиградським князем;
18 вересня 1651 p. - Білоцерківський договір між Б. Хмельницьким і Польщею;
у серпні 1652 року укладено молдавсько-український воєнний союз;
8 жовтня 1654 року - такий самий союз з князем Семигорода Юрієм II Ракоці;
у жовтні 1657 року - І. Виговський уклав воєнний альянс зі Швецією;
Вже багато століть в науковому середовищі точиться запекла дискусія чим же все таки була переяславська угода: 1). Унія України з Москвою 2). Васалітет. 3). Протекторат. 4). Псевдопротекторат. 5). Мілітарний союз двох держав. Ми як і більшість істориків схиляємося до думки, що це був міліарний союз протекторат.
Московське царство за своєю природою і характером було унітарною, абсолютистською, феодально-кріпосницькою державою, для якої Українська Гетьманська держава з її республіканським ладом і сильними демократичними елементами, з козацьким землеволодінням, вільною без феодального примусу працею на землі, покозаченим селянством була своєрідною історичною антитезою. Отже, неминуче рано чи пізно царський уряд мав почати наступ на автономію України.
Також важливим питанням було як саме називати "долучення" України до Росії. В 1966 р. Михайлом Брайчевським була написана стаття "Приєднання чи воззєднання.", в ній спростовувався ряд міфів радянської історіографії. Автор статті розкриває термінологічне шахрайство, коли замість загальновживаної, правильної філологічної лексеми "приєднання України до Росії" було декретоване "воззєднання України з Росією", всупереч протесту ряду фахівців-істориків. Тут починається дискусія навіть в філологічній площині…
Історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною. Переяславська угода, складена для забезпечення української державності, стала пасткою для неї. Вона започаткувала той трагічний комплекс україно-російських відносин, який з вільного союзу зробив кайдани 300-літньої неволі і ворожнечі.
І все ж Переяславська угода не була для України ні трагедією, ні ганьбою. Історик не може оцінювати подій їх наслідками лише причинами. Чим далі відходила Москва від духу і букви Переяславського договору, цупко тримаючись однак за цей зручний для неї трамплін для опанування Східною Європою, тим більшого значення надавала йому українська сторона.
Враховуючи сказане, немає вагомих аргументів на користь думки, що для тогочасної Української держави обрання царської протекції було оптимальною альтернативою з-поміж можливих: польської, кримсько-османської і шведської. Перевага для вибору Московії була лише одна єдина віра. Багато істориків, вважаючи Богдана Хмельницького визначним військовим, який мав надзвичайні організаційні зді?/p>